Країна: Україна
	Краузе №: KM# 124d
	Рік: 2015
	Матеріал: Папір
	Розмір: 154×75 мм
	Водяний знак: Портрет Григорія Сковороди і символ гривні «₴»

Банкнота 500 гривень надрукована у банкнотно-монетному дворі Нацбанку України в 2006 році. Виготовлено на спеціальному тонованому папері (бежевого відтінку), що відповідає переважному кольору банкноти.

Водяний знак – зображення в різних тонах портрета Григорія Сковороди, що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти, утворене внутрішньою структурою паперу, видиме під час розглядання банкноти проти світла i розташоване у встановленому місці. Також містить локальний водяний знак, світлий елемент водяного знаку – символ гривні «₴» (рис. 1).

Банкнота містить вертикально розміщену в товщі паперу між водяним знаком та портретом захисну стрічку – полімерна стрічка видима праворуч від центру банкноти під час розглядання лицьового боку банкноти проти світла, на якій розміщено прозорі зображення у прямому та перевернутому вигляді: «500 ГРН», тризуб і підкреслене цифрове позначення номіналу «500» (рис. 2).

Введена в обіг – 15 вересня 2006 року.

Переважаючий колір обох сторін – бежевий, коричневий і зелений.

АВЕРС

На лицевій стороні у лівій частині банкноти розташовано портрет філософа Григорія Сковороди в праву сторону.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794) – український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали «Сократом».

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві. В 1738 році почав навчання у Києво-Могилянській академії, хоча вищої освіти не скінчив. Оскільки мав гарний голос і музичний слух, на початку грудня 1741 юного Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, створював музику на власні вірші.

У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн. Сковорода під час своїх мандрів був нерозлучний з сопілкою.

У 1753 році – повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник з етики. Незабаром мусив залишити колегіум, через доноси на нього.

1754-1759 – жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.

Протягом 1769-1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».

У 1775-1776 роках були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій») та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова». У 1785 році Сковорода об’єднав 30 віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». У 1787 році він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791 році завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому – Потоп зміїний».

З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, переважно по Слобожанщині, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами. Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.

У 71 рік поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» – запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час».

Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області, заповівши написати на своєму надгробку: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов’янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури. Сковороду можна вважати передвісником нової епохи – епохи українського романтизму.

У портреті приховано мікротекст: 1) напис «ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА» (тричі) розміщено у портреті по нижньому краю коміру сорочки зліва (рис. 3); 2) напис «УКРАЇНА» заповнює праву частину верхнього одягу (рис. 4). У лівій частині верхнього одягу в портреті розміщено латентне зображення, що видиме під час розглядання банкноти під гострим кутом зору до джерела світла – цифрове позначення номіналу «500» (рис. 5). Під зображенням філософа, праворуч, пояснювальний напис і вказано роки життя: «ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА 1722-1794».

Ліворуч від портрету зображено скрипку (рис. 6).

Музей, присвячений життю і творчості філософа Григорія Сковороди, розташований в старовинній садибі в селі Сковородинівка Золочівського району в Харківській області. Маєток належав одному мислителя Андрію Ковалівському, і донині в будівлі збереглася кімнатка, де якийсь час жив мудрець.

В Національному літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди представлені особисті речі філософа: книги, картини та етнографічні предмети, серед них скрипка.

Скрипку, на якій грав Григорій Сковорода, музею передали нащадки Якова Правицького – священика з харківського села Бабаї. У його будинку філософ частенько відпочивав після своїх подорожей, тут же почав свій цикл «Байок харківських». Знаючи, що Сковорода обов’язково загляне в будинок Правицького, друзі надсилали туди листи і подарунки, і скрипка була одним з них.

Вздовж лівого краю – позначення номіналу: внизу – вертикальний напис у два рядки «П’ЯТСОТ ГРИВЕНЬ»; вгорі – цифрове позначення «500», також вертикально.

У центральній частині банкноти, праворуч від портрету Григорія Сковороди, на тлі повторюючих чисел «500», розміщено графічне зображення фонтану «Нерівна всім рівність» з написами: «* Не ра́вное всѣмъ ра́венство .» – над фонтаном, і «Лью́тся изъ разныхъ тру́бокъ, разные токи : въ ра́зные» – під фонтаном (рис. 7) – авторський малюнок Григорія Сковороди до твору «Ознаки деяких спорідненостей» з Діалогу «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру».

Є у Григорія Савича Сковороди концепція під назвою «нерівна рівність». Філософ узяв за символ фонтан, що складається з різних за об’ємом посудин, які наповнює вода. З одного боку – вони усі різного розміру, отже, нерівні. Але усі вони наповнені, тому рівні.

«Нерівна рівність» – визнання тільки однієї неминучої нерівності – нерівність здібності і покликання в одному і тому ж виді діяльності. Ця нерівність не є соціальною, вона здебільшого має природне походження.

«Бог подібний до багатого водограю, що наповнює різні посудини, відповідно до їхнього об’єму. Над водограєм напис: «Неоднакова всім рівність». Ллються з різних рурок різні струмені в різні посудини. Менша посудина має менше, але тим однакова вона з більшою, що так само повна. Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести марно хочуть? Яке бо дурне те, що супротивне блаженній природі?» – з твору «Ознаки деяких спорідненостей» з Діалогу «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар Світу» (Г. Сковорода).

Над зображенням фонтану – малюнок у вигляді ромба, який поділено на чотири фрагменти різних розмірів, надрукований фарбою, що зманює свій колір під час розглядання банкноти під різними кутами зору від бузкового (малиново-фiолетового) до оливково-зелений – під час розглядання його під гострим кутом.

У верхній центральній частині, вздовж краю банкноти, розміщено зображення малого Державного Герба України та напис «УКРАЇНА».

Державний герб України, або малий Державний Герб України – офіційний символ держави Україна у вигляді золотого тризуба на синьому щиті.

Тризуб був затверджений як малий герб України 19 лютого 1992 року постановою Верховної Ради разом із своїм графічним зображенням. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого».

Герб походить від знаків Рюриковичів X-XII століття, з часів Київської Русі. Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Посли Київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Традиція використання герба-тризуба веде свій початок від герба Української Народної Республіки, від ухвал 12 лютого 1918 Малої ради у Коростені та 22 березня того ж року Української Центральної Ради в Києві.

Нижче і правіше – наскрізний елемент (рис. 8), що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається число «500» (рис. 8а).

У верхній правій частині, на полі водяного знаку, напис «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», під яким розміщено підпис факсиміле Голови Національного банку України Володимира Стельмаха і напис «ГОЛОВА». У нижній частині поля водяного знаку – числове позначення номіналу «500» – «орловський» друк – вид спеціального друку, який утворює зображення, що виконано фарбами різного кольору з різкою зміною одного кольору на інший без розривав i зміщень графічних елементів цих зображень (лiнiй, площин).

З правої і лівої сторони поля водяного знаку – повторюючі числа «500» (рис. 9). Під нижньою лівою частиною поля водяного знаку – частина з абревіатурою «НБУ» (НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ) (рис. 10).

Дизайн лицевої сторони доповнює тло банкноти з елементами антисканерної сітки (рис. 11) – лінії зі зміною кута нахилу: вздовж лівого краю банкноти, і навколо поля водяного знаку;  гільйошна сітка (рис. 12) – орнамент у вигляді густої мережі хвилястих фігурних ліній, що переплітаються між собою: у центральній частині банкноти.

РЕВЕРС

На зворотній стороні банкноти, у центральній частині, зображено будівлю Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії.

Києво-Могилянська академія – стародавній навчальний заклад у Києві, який під такою назвою існував від 1632 до 1817 року. Засновником Академії є Петро Могила. Фактично всі сучасні українські ВНЗ тою чи іншою мірою є духовними спадкоємцями цього закладу через вихованців Академії, які стали засновниками відповідних нових богословських, філософських і наукових шкіл у цих вишах.

Декілька сучасних вищих навчальних закладів претендують на спадкоємність від Києво-Могилянської академії, серед них насамперед Національний університет «Києво-Могилянська академія», а також Київські духовні академія і семінарія та Київська православна богословська академія.

Ніхто за життя Петра Могили не називав колегію (академію) «Могилянською», ні польські королі, ні московські царі. Це сталося вже понад двадцять років після його смерті. Вперше цю назву знаходимо в грамоті короля Польщі Михаїла Корибута Вишневецького (внучатого небожа Петра Могили, сина Яреми, онука Раїни Могилянки) в 1670 році: «Ми нашою королівською владою дозволили, після такого тяжкого руйнування і спустошення, відновити помянуту Києво-Могилянську колегію і в ній школи».

За часів свого існування Київську академію називали на честь своїх благодійників. Крім Києво-Могилянської, на честь Петра Могили, її називали також Могило-Заборовською, на честь Рафаїла Заборовського. За часів гетьмана Івана Мазепи академію також називали Могилянсько-Мазепинською.

Вікіпедія ->

Староакадемічний корпус (Мазепин корпус, Академічний корпус) – навчальний корпус Києво-Могилянської академії, збудований у першій половині XVIII століття у стилі українського бароко. Належить до комплексу споруд Братського монастиря, пам’ятка архітектури та історії національного значення, входить до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Займає північну частину подвір’я Національного університету «Києво-Могилянська академія» на розі Контрактової площі й вулиці Григорія Сковороди. Головний фасад звернено у бік подвір’я.

У 1730-х роках став двоповерховим, після перебудов XIX століття набув теперішнього вигляду.

У стінах Староакадемічного корпусу навчалося багато видатних діячів, зокрема філософ Григорій Сковорода, архітектор Іван Григорович-Барський, композитор Артемій Ведель, письменники Іван Нечуй-Левицький та Петро Гулак-Артемовський, видатний вчений Данило Самойлович.

Вікіпедія ->

Праворуч від корпусу Києво-Могилянської академії вертикальний пояснювальний напис «Києво-Могилянська Академія». Вище над академією, на задньому плані, зображено печатку Києво-Могилянської академії, яку використовували у XVIII столітті (з круговим латинським написом «ACADEMIA KIIOVIENSIS SIGILLUM» та зображенням Староакадемічного корпусу в центрі).

В 1760 року (ще при Давиді Нащинському) печатка Києво-Могилянської академії змінилася. Нову печатку (також тиснену), а саме ту, на котрій зображений академічний корпус з південного боку на всю його довжину і котра широковідома, ми знаходимо під атестатом, який 12 жовтня 1760 року був виданий префектом Академії і учителем Богослів’я Самуїлом Миславським студенту філософії Павлу Коропчевському у тому, що він навчався в Академії та присягав.

Цією печаткою користувались принаймні при ректорах Самуїлі Миславському та Тарасі Вербицькому. Про це свідчить Білет, виданий студенту риторики Івану Хижковському (?) «для испрошения пособия» 13 травня 1769 року префектом Академії Ієромонахом Никодимом (Панкратьєвим). Про це свідчить і Н. Петров, який, описуючи рукописи церковно-археологічного музею, під № 619 відзначив, що квиток, який був даний студентові Київської Академії Василю Борзаковському на вихід за Дніпро у село Голце … до брата-священика Іоана Борзаковського 15 грудня 1771 року, був скріплений академічною печаткою, на котрій зображено академічний корпус. Незважаючи на те, що цей документ, здається, загублено, ми можемо гадати, що мова тут йде про цю ж печатку.

CRITERIO CRISTIANO ->

Зліва від будівлі розміщено графічне зображення авторського малюнку Григорія Сковороди до його творів «Піфагоровий  трикутник», у який Сковорода вкладав глибокий символіко-філософський зміст.

«Піфагоровий трикутник» Сковороди –  ідея трьох світів: всесвіту, людини і «символічної реальності». Коло – життя, яке йде по колу.

Трикутник з оком всередині філософ зобразив у творі «БЕСIДА 2-ГА, НАЗВАНА OBSERVATORIUM SPECULA (ПО-ЄВРЕЙСЬКИ – СІОН)».

У центрі трикутника око.

     1. Альфа – випереджає всяке створіння.

     2.  Омега – після всякого створіння залишається.

     3. Бета – середина, що народжується й зникає, та за початком i кінцем вічна. Ця трійця є одиниця (*): трисонячна єдність, недремне око…

* Τρισήλιος Μόνος καί Φύσις «Трисонячна едність і природа» (грецька).

У верхній частині банкноти, над зображеннями будівлі академії і «Піфагорового  трикутника», курсивом надруковано написом «П’ЯТСОТ ГРИВЕНЬ». Лівіше під написом номіналу – частина наскрізного елемента цифрового позначення  номіналу «500» (рис. 13) розміщено у незадрукованому «вікні», що має форму паралелограма.

З лівої сторони банкноти розміщено овальну рамку з водяним знаком. Контур рамки виконано з мікротексту: «ВСІ НАУКИ ВСІ ПРОМИСЛИ НАМ МИЛІШІ ВІД ТОГО ЩО ЄДИНЕ НАС ЗАГУБЛЕНИХ ЗНАХОДИТЬ І НАМ ЖЕ САМИХ НАС ПОВЕРТАЄ..» (рис. 14), що повторюється чотири разів – фраза з твору «Розмова п’яти подорожних про істинне щастя в житті».

Твір «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» написано, як гадають, у 70-х роках XVIII ст., можливо, у 1773 році. Належить до циклу творів про душевний мир. Автограф твору не зберігся, відомий він за списками кінця XVIII – початку XIX ст. під різними назвами: «Дружня розмова про душевний мир», «Розмова про душевний мир» і т. п.. Списків відомо шість. Дослідники припускають, що діалог «Марко препростий» – це назва одного із списків «Розмови…». Вперше був надрукований Д. Багалієм у виданні 1894 року.

«…Та ми й самі тепер значно відродилися від давніх християнських предків, через яких блаженними очима істина Господня від землі зведена і сила світлого воскресіння, від гробу піднята, в повному своєму сяяла сяйві. Але не вельми майстерно і тепер у нас навчають, а причина цьому та, що ніхто не хоче від справ житейських відійти і очистити серце своє, щоб міг увійти в надра сокровенної у святому біблійному храмі найсолодшої істини, необхідно для всенародного щастя найпотрібнішої. Не чуючи Давида: «Звільніться і розумійте», не слухаючи Христа: «Шукайте…», – всі науки, всі промисли і все нам миліше, ніж те, що єдино нас загублених знаходить і нам таки нас самих повертає.

Оце і є бути щасливим – [пізнати], знайти самого себе. Лицеміри (говориться до нас), обличчя небесне ви навчилися розбирати досить добре, а чому не примічаєте знаків, щоб вам, як за слідом, дістатися до істини, яка має вас ощасливити? Все ви маєте, тільки себе самих ви знайти не знаєте і не вмієте, та й не хочете.» – діалог Логвина в творі «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» (Г. Сковорода).

У нижній частині, поверх овальної рамки, вказано номінал числом «500», в якому мікроцифри «500» (рис. 15). Ліворуч від рамки, вздовж лівого краю, напис «УКРАЇНА». У нижній центральній частині, під зображенням академії, вказано рік випуску банкноти «Київ 2006». Серійний номер знаходиться у правому нижньому куті фарбою червоного кольору та в лівому верхньому куті фарбою чорного кольору.

Дизайн зворотного боку банкноти доповнюють захисна антисканерна сітки з лівої сторони банкноти разом з місцем водяного знаку – лінії зі зміною кута нахилу (рис. 16); «орловська сітка», що створює фон правої частини банкноти і змінюється до центральної частини (рис. 17), а в нижній центральній частині приховано числове позначення номіналу «500» (рис. 18). Між центральною частиною і полем водяного знаку фонове тло утворюють хвилясті лінії (рис. 20).

ПРИМІТКА 1

На реверсі банкноти зображено Староакадемічний корпус Києво-Могилянської академії з проекту митрополита Рафаїла Заборовського (1731 року).

У XVII столітті житлову забудову Подолу (ред. – історична місцевість Києва) становили невеликі одно- і двоповерхові дерев’яні будинки. Забудова Братського монастиря також була переважно дерев’яна. Від 1690-х років за гетьмана Іван Мазепа розбудовується монастир й Академія, зокрема 1703 року закладено великий кам’яний навчальний корпус.

Первісно Староакадемічний корпус був одноповерховим, прямокутним, із трьома входами до сіней, які вели до шести навчальних класів.

Подальшу розбудову провадив митрополит Рафаїл Заборовський. У 1732-му він звернувся до Священного синоду з клопотанням про розширення корпусу та надбудову двох поверхів. За підтримки гетьмана Данила Апостола митрополит санкціонував кампанію збору коштів на будівельні роботи й сам пожертвував велику на той час суму 1640 рублів. Коли синод дав згоду, перебудовувати корпус запросили Йоганна-Ґоттфріда Шеделя. Він залишив незайманим перший поверх – монументальну прямокутну споруду з дуже товстими стінами, арками та галереями внизу. На фасаді надбудови з боку подвір’я була відкрита лоджія з дев’яти прогонів напівциркульних арок, які спиралися на класичні здвоєні колони. Північний фасад був простіший, з високими здвоєними пілястрами, між якими розміщено по два вікна, прикрашені наличниками з орнаментом. Усю будівлю перекривав чотирисхилий дах. За планом, у надбудованому поверсі мали розміститися класи філософії, богослов’я, зали для диспутів. Частину робіт завершено до 1736 року. До корпусу прибудовано Благовіщенську (конгрегаційну) церкву, освячення якої відбулося 1740 року.

Вікіпедія ->

ПРИМІТКА 2

В 2022 року за рішенням ЮНЕСКО Україна і весь світ відзначає 300-річчя великого філософа мандрівника Григорія Сковороди. Його ім’я знають і поважають в усьому світі. Але у цей знаменний рік під час російсько-українській війні окупаційні війська фашистської росії (рашисти) знищили Музей Григорія Сковороди, який знаходився у Харківській області.

Ще в перший день повномасштабної війни українці зрозуміли – в росії немає правил ведення війни. Вони руйнують на своєму шляху все – все, що українці так довго створювали. росіяни руйнують наші домівки, намагаються знищити нашу культуру.

Так, в ніч на 7 травня від ракетного удару постраждав Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди у селі Сковородинівка.

Це невеличке село знамените тим, що тут жив і творив відомий мислитель Григорій Сковорода. Тут стоїть і знаменитий дуб, під яким любив працювати Григорій Сковорода. Сама експозиція літературно-меморіального музею розміщена в будинку поміщиків Ковалівських. У перших двох залах розкривається життєвий шлях просвітителя, його основні філософські ідеї та художні твори. Третій зал присвячений вшануванню мислителя та вивченню його творчості у ХІХ–ХХІ ст. Завершується екскурсія біля меморіальної кімнати, де жив і помер Григорій Сковорода, йдеться на сторінці музею.