WordPress Tables

WordPress Tables

Загадкова і яскрава Малайзія – країна двох культур, континентальної та острівної. Розташування на південному півострові Азії та частини острова Калімантан (Борнео) призвело до створення дуже сприятливих умов для набуття країною важливого стратегічного значення. Ще з давніх часів тут проходили великі морські шляхи.

Найперша згадка про цей регіон в західних джерелах можна знайти в «Географії» Клавдія Птолемея, де згадується «Золотий Херсонес», який тепер відомий як Малайський півостров (Малакка). У II-III ст. на Малаккському півострові виникли перші держави – Ланкасука, Ганга Негара, Пан Пан (Паньпань) та інші, що перебували під сильним впливом давньоіндійської цивілізації. На півострові фінансові відносини базувалися переважно на бартері – безпосередньому обміні товарами. Вже у I-II ст. Малаккська протока стала жвавим торгівельним шляхом для індійських, китайських, греко-римських та інших купців і тут почали появлятися іноземні монети, особливо з Китаю (наприклад, монети з отвором посередині), Індії та Арабського світу. Ці монети використовувалися як засіб обміну і зберігання вартості, оскільки місцеві громади поступово звикали до них у торгівлі.

У VIII-XI ст. держави Малаї визнавали над собою владу держави Шривіджая із Суматри. Двома основними типами грошей, знайденими в королівстві Шрівіджая, були гроші Док Чан та гроші Намо. Срібні та золоті гроші Док Чан плоскі, круглі, з одного боку на них вигравірувано чотирипелюсткову квітку, а з іншого боку – давнє санскритське слово вара. Срібні гроші Намо, змішані з сурмою, плоскі, круглі та маленькі, з одного боку на яких зображена стародавня санскритська літера, схожа на тайський алфавіт «น». З іншого боку є позначки згину та жолоба.
Близько 1400 р. виникла мусульманська держава малайців – Малаккський султанат (1400-1511 рр.). Грошовий обіг султанату розвивався від натурального обміну до карбування власної ісламської монети.

На початковому етапі заснування держави Парамешварою (початок XV ст.) панував бартер. Як універсальний еквівалент вартості використовували рис, сіль та шматки чистого олова. Для дрібних повсякденних розрахунків на ринках ходили мушлі каурі.

Оскільки Малакка приваблювала купців з усього світу, в місті вільно оберталися іноземні гроші: золотий динар та олов’яний пітіс із сусіднього султанату Пасай (Суматра); китайські мідні монети з квадратним отвором посередині, що масово завозилися купцями династії Мін; золотий пісок та срібні злитки для великих оптових угод.

До появи круглих монет, а в деяких регіонах і паралельно з ними, використовували гроші у формі тварин (крокодилів, слонів) або пірамідальних злитків (тампанг). Їхня вартість чітко відповідала вазі самого олова.

Власна монетарна система сформувалася за часів правління султана Музаффар-шаха (1445-1459), який розпочав інтенсивну ісламізацію держави. На випущених ним грошах уперше з’явилися арабська каліграфія та офіційні титули правителя.

Малаккський султанат випускала гроші з двох ключових металів: олова (місцевий видобуток) та золота (імпорт або данина). Олов’яні пітіси – найвідоміші монети султанату. Олово виплавляли у кругляки або невеликі диски. На аверсі викарбовували ім’я чинного султана арабицею (наприклад, «Музаффар-шах султан»), а на реверсі – релігійний титул правителя. Ці монети мали низьку вартість і обслуговували внутрішній роздрібний ринок.

Золоті динари виготовлялися під значним впливом мусульманської культури. Золото слугувало ознакою багатства імперії й використовувалося у міжнародній торгівлі спеціями, шовком та порцеляною.

Грошова система султанату раптово припинила існування у серпні 1511 року, коли Малакку штурмом захопили португальські війська під керівництвом Афонсу де Албукеркі.

Щоб не дозволити місцевому населенню виробляти власну зброю, влада вивезла всю мідь та бронзу. Відтак, для дрібних розрахунків почали масово карбувати низькоякісні олов’яні монети – бастардо, солдо і дінейро. Вони відзначалися дуже грубою роботою і були схильні до пошкоджень.

Португальська королівська нумізматика в Азії поєднувала європейську християнську символіку та грубе місцеве виробництво. Монети часто карбувалися як безпосередньо на монетному дворі Малакки, так і в Лісабоні для колоніальних потреб.

В епоху короля Португалії Мануеля I (король 1495-1521, у Малакці з 1511) в Малакці найбільшою олов’яною монетою був бастардо – важила приблизно 35 г, а її чверть (¼ Бастардо) – близько 3,5 г. На аверсі зображено великий хрест Ордену Христа (португальського військово-чернечого ордену). Навколо хреста йшов латинський напис CRVX NOSTRA SPES VNICA (Хрест – наша єдина надія). На реверсі – Армілярна сфера — персональна емблема короля Мануеля I (навігаційний інструмент, який символізував епоху великих географічних відкриттів і зараз зображений на прапорі Португалії).

Солдо та Дінейро – дрібніші номінали з аналогічним дизайном (Хрест / Сфера), але значно меншого розміру. Через м’якість олова та місцеве лиття вони часто мали нерівні краї та грубий рельєф.

При королі Жуані III (король Португалії 1521-1557 рр.) колоніальна система стабілізувалася. Дизайн монет радикально змінився — на зміну особистим емблемам прийшли класичні геральдичні монарші символи.

На олов’яному бастардо замість хреста з’являється офіційний королівський щит (герб) Португалії з п’ятьма щитками (кутовими печатками), над якими зазвичай розміщували додатковий елемент – розетку або зірку. Навколо карбували ім’я короля латиною: IOANES III R P (Жуан III, Король Португалії). На реверсі залишилося велике зображення армілярної сфери або географічного глобуса.

Монета дінейро мала специфічне оформлення. На аверсі Хрест Святого Георгія з літерами у кутах: I – S – M – A (що розшифровувалось як Iohannes, Senhor, Malaca – «Жуан, Володар Малакки»).на звороті зображення глобуса (армілярної сфери). На деяких різновидах по колу йшов повний королівський титул: IOA:III:POR:ET:AL:R (король Португалії та Алгарве).

Правління короля Себастьяна I (1557-1578) стало особливим періодом для грошового обігу португальської Малакки. У цей час монетний двір колонії зосередився на масовому випуску олов’яних грошей (калай), які отримали нові унікальні візуальні елементи, що суттєво відрізняли їх від монет попередників.

Головною рисою епохи Себастьяна I стало використання релігійних та мілітарних символів, що відображали його підготовку до великого хрестового походу, у якому він зрештою і загинув.

Після 1580 року фінансовий світ Малакки зазнав радикальних змін. Головною причиною стало те, що Португалія втратила незалежність і увійшла до складу Іберійської унії під владою іспанських королів династії Габсбургів (Філіпа II, III та IV). Це об’єднання двох найбільших колоніальних імперій світу повністю перекроїло торгові та грошові потоки в Південно-Східній Азії.

Малакка інтегрувалася в глобальну іспанську торгову мережу. У регіон хлинули знамениті іспанські долари – срібні монети номіналом у 8 реалів, що карбувалися на американських рудниках у Потосі та Мексиці. Ці монети постачалися через Манілу (Філіппіни) за допомогою знаменитих Манільських галеонів. Іспанський срібний реал став головною міжнародною валютою Малакки. Місцеві купці оцінювали його найвище за надійність і чисту вагу срібла.

Хоча Малакка формально залишалася під португальською адміністрацією, монетний двір колонії почав випускати гроші з ініціалами нових іспанських правителів (які для Португалії рахувалися як Філіп I, II та III, а для Іспанії – Філіп II, III та IV). На аверсі нових олов’яних бастардо та дінейро замість хрестів та кораблів з’явилася велика латинська літера «F» під короною – на честь короля Філіпа.

Масове виробництво олов’яних грошей продовжилося для внутрішнього ринку дрібної торгівлі (купівля їжі, оплата праці портових робітників). Проте їхня вага та якість постійно падали через глибоку фінансову кризу імперії.

Саме в цей період остаточно закладаються фінансові корні майбутньої малайзійської валюти. Великі срібні іспанські монети мали нерівні, зазубрені краї через ручне виготовлення. Місцеве малайське населення почало називати ці монети словом ringgit (що малайською означає «зазубрений», «зубчастий»). Згодом цей фінансовий термін назавжди закріпився в регіоні.

Кінець XVI та початок XVII століття стали часом фінансового занепаду португальської Малакки. Створення Голландської Ост-Індської компанії  у 1602 році завдало сильного удару по фінансах Малакки. Голландці почали перехоплювати торгові шляхи та блокувати Малаккську протоку.

Офіційні доходи португальської скарбниці Малакки катастрофічно впали. Купці дедалі частіше уникали сплати мита португальцям, торгуючи напряму з голландцями або англійцями за допомогою іспанського срібла. Португальська адміністрація опинилася на межі банкрутства.

Цей іберійський період закінчився у 1641 році, коли голландці після важкої облоги захопили Малакку, повністю ліквідували португальську фінансову систему та запровадили власні срібні дукатони та гульдени.

Голландці інтегрували Малакку у свою міжнародну торговельну мережу, перетворивши її з ізольованого порту на важливий вузол обігу європейського та азійського срібла.

Першим кроком нової адміністрації Голландської Ост-Індської компанії (VOC) було вилучення з обігу колоніальних португальських монет. Низькоякісні олов’яні бастардо та дінейро португальських королів були оголошені недійсними. Їх масово переплавляли.

Основними грошовими одиницями стали: срібний риксдальдер – велика срібна монета, яка стала головним засобом для великих торговельних операцій, купівлі прянощів та шовку; гульден – основна розрахункова одиниця компанії; стювер – срібна або мідна монета нижчого номіналу для повсякденних розрахунків, згодом олов’яно-свинцеві.

Спеціально для колоній у Батавії (Джакарті) та Малакці в Нідерландах почали карбувати мідні монети дуйти та срібні стювери з офіційним гербом-монограмою Ост-Індської компанії.

Через дефіцит голландської монети VOC дозволила обіг іспанських реалів та інших іноземних срібних монет, але лише після того, як на них набивали спеціальне тавро – надчеканку у вигляді монограми, іноді з літерою «M» для Малакки. Монета без такого тавра вважалася незаконною і приймалася за значно заниженим курсом.

Хоча голландці зневажали португальські олов’яні гроші, вони швидко зрозуміли, що місцеве малайське та китайське населення потребує дуже дрібних монет для щоденного обміну (купівлі рису, риби тощо), де навіть мідний дуйт був занадто дорогим.

Завдяки реформам VOC фінансовий світ Малакки став значно стабільнішим та прогнозованішим для європейських банків. Проте жорстка монетарна монополія компанії та високі податки призвели до того, що Малакка поступово втратила статус головного вільного порту Азії, поступившись позиціями голландській Батавії (Джакарті), а згодом – британському Сінгапуру.

Початок британського впливу в Малакці наприкінці XVIII століття повністю зруйнував голландську монополію і заклав фінансовий фундамент для створення сучасної валютної системи Малайзії. Перехід під контроль Британії відбувався у два етапи: спочатку через тимчасову окупацію під час Наполеонівських воєн (1795-1818), а потім остаточно – за англо-голландським договором 1824 року.

Британська Ост-Індська компанія (EIC) кардинально змінила фінансове життя регіону за кількома напрямами.

На відміну від голландців, які нав’язували свої гульдени, британці підійшли до питання прагматично. Вони визнали валюту, яку найбільше любили місцеві та китайські купці — іспанський срібний долар (8 реалів). Британська адміністрація за короля Георга III зробила його офіційною розрахунковою одиницею Малакки та сусіднього острова Пенанг. Був встановлений чіткий курс: 1 іспанський долар дорівнював 5 шилінгам британського фунта.

Для дрібної торгівлі замість голландських дуйтів Британська Ост-Індська компанія почала масово завозити власну мідну монету – центи та кепінги. На монетах з’явився герб EIC (два леви, що тримають щит із хрестом) або напис малайською мовою (арабською в’яззю) – «Кепінг».

У 1826 році за Георга IV Малакка, Пенанг і Сінгапур об’єдналися в єдину британську колонію – Стрейтс-Сеттльментс. Згодом для цього регіону почали випускати спеціальну валюту – Стрейтс-долар (Straits Dollar), яка стала прямим предком сучасного малайзійського ринггіту.

За часи Вільгельма IV (1830-1837)окремих монет безпосередньо для Стрейтс-Сеттльментс (Малакки) майже не карбували. Проте в обіг масово надійшли срібні індійські рупії та їхні фракції, які виготовлялися на монетних дворах у Калькутті та Бомбеї. У цей період колонія Стрейтс-Сеттльментс остаточно відмовилася від сурогатних написів арабською в’яззю, і на грошах Малайзії вперше в історії з’явилися реальні портрети британських монархів.

Справжній фінансовий прорив відбувся у 1845 році при королеві Вікторії, коли Британська Ост-Індська компанія випустила першу офіційну та стандартизовану серію мідних монет спеціально для Стрейтс-Сеттльментс (включаючи Малакку) номіналами 1/4 цента, 1/2 цента та 1 цент. Ці монети повністю замінили старі малайські кепінги.

Паперовий обіг у Малакці розвивався у два абсолютно різні етапи: спочатку через приватні британські банки, а наприкінці століття – на офіційному державному рівні.

Банкноти випускалися не в британських фунтах, а в доларах (вони вільно обмінювалися банками на срібні мексиканські долари). Номінали зазвичай складали 5, 10, 50, 100 та 500 доларів.

У 1858 році Британська Ост-Індська компанія була ліквідована, а Малакка разом із Сінгапуром перейшла під пряме управління британської корони. Це одразу відобразилося на дизайні грошей королеви Вікторії.

У Малакці нарешті з’явилося власне офіційне срібло дрібних номіналів: 5, 10, 20 та 50 центів. Вони карбувалися з високопробного срібла. З реверсу назавжди зникла згадка про Ост-Індську компанію. Тепер там гордо значилося: STRAITS SETTLEMENTS, а в центрі карбувався великий номінал, оточений стилізованим колоніальним орнаментом.

Наприкінці свого правління королева Вікторія підписала Указ про грошовий обіг 1897 року, який позбавив приватні банки монополії та створив державну Раду комісарів з валюти колонії. У 1899 році в обіг Малакки офіційно надійшли перші державні банкноти Уряду Стрейтс-Сеттльментс , хоча на них стояв рік розробки дизайну – 1 вересня 1898 року.

До 1903 року в Малакці ходили мексиканські срібні долари. Але через постійні коливання світової ціни на срібло торгівля зазнавала збитків. У 1903 році уряд колонії випустив першу власну монету номіналом в 1 долар. Перші долари Едуарда VII (1901-1910) 1903-1904 років були дуже великими, важкими і містили 90% чистого срібла. Проте вже у 1906-1907 роках світова ціна на срібло різко підскочила. Вартість металу в монеті стала вищою, ніж її номінальна вартість (1 долар). Люди почали масово переплавляти монети та вивозити срібло контрабандою.

Британці зреагували миттєво. У 1907 році було випущено новий тип долара Едуарда VII, яка стала значно меншою за розміром і легшою (вага впала з 26,9 г до 20,2 г), а вміст чистого срібла в ній зменшили до 50%.

У 1906 році уряд Едуарда VII офіційно зафіксував курс Стрейтс-долара до британської валюти. Відтоді 1 долар дорівнював рівно 2 шилінгам і 4 пенсам. Ця реформа зробила гроші Малакки однією з найстабільніших валют в усій Азії, що викликало довіру у міжнародних банків і спричинило бурхливий економічний розвиток Малайзії (особливо торгівлі каучуком та оловом).

За Георга V (1910-1936) паперові банкноти остаточно витіснили благородні метали з великого обігу через дефіцит металу під час Першої світової війни та для зручності шаленого торгового обігу. У 1917-1919 роках через брак срібла уряд вперше випустив паперові гроші надзвичайно низьких номіналів – 10 центів та 25 центів. Банкноти номіналом 1 та 5 доларів стали наймасовішими грошима епохи. Для міжбанківських розрахунків та великих олов’яних магнатів Малакки було випущено банкноти астрономічних номіналів – 1000 та 10000 доларів.

Дизайн монет Георга V зберіг традиції його батька Едуарда VII, але фінансові кризи змусили британців сильно економити на металі. У 1910-1919 роках монети у 10, 20, 50 центів та 1 долар карбували з якісного срібла. Проте у 1920 році через чергове зростання цін на метал проба срібла в монетах Стрейтс-Сеттльментс катастрофічно впала з 60% до всього 40-50%.

До 1939 року Малакка, Сінгапур та Пенанг мали свою валюту, а численні сусідні малайські султанати (Джохор, Селангор тощо) – власні фінансові нюанси. У 1939 році британці створили єдину Раду комісарів з валюти Малаї. Було випущено Малайський долар, який став законним платіжним засобом на всьому Малайському півострові та в регіоні Борнео.

У 1939-1940 роках в Англії було надруковано першу розкішну серію малайських банкнот номіналами 1, 5 та 10 доларів із королівським профілем Георга VI у цивільному одязі (на відміну від його батька Георга V, якого зазвичай зображували у військовій формі).

У 1941 році велика партія щойно надрукованих банкнот номіналом 1, 5 та 10 доларів була відправлена з Англії до Малайзії на борту корабля SS Automedon, який був перехоплений та затоплений німецьким рейдером Atlantis в Індійському океані. Німеччина передала захоплені секретні британські документи та зразки грошей своїм союзникам – японцям. Через ризик масового вкидання фальшивок британська влада Малакки була змушена терміново змінити кольорову гаму банкнот, які ще не встигли випустити в обіг.

Період японської окупації Малакки та всієї Малаї (1942-1945) став часом найбільшого фінансового хаосу та гіперінфляції в історії регіону. Після стрімкого наступу та падіння британського Сінгапуру в лютому 1942 року японська військова адміністрація повністю скасувала чинну фінансову систему. Окупанти запровадили власні паперові гроші, які увійшли в історію під зневажливою народною назвою «бананові гроші». Причиною став дизайн найпопулярнішої та наймасовішої банкноти номіналом 10 доларів, на аверсі якої було зображено велике бананове дерево з пишними плодами, а також кокосова пальма та плодове дерево хлібного дерева.

Японці підготувалися до завоювання заздалегідь: банкноти почали друкувати в Токіо ще до початку вторгнення в Малаю.

Спочатку випустили дрібні центи (1, 5, 10, 50 центів) та долари (1, 5, 10 доларів). Проте через інфляцію згодом довелося друкувати банкноти у 100 доларів (із зображенням мангового дерева), а в 1945 році – навіть 1000 доларів. Японська адміністрація взагалі не випускала металевих монет для Малаї. Весь обіг, навіть дрібний, став виключно паперовим.

До 1945 року валюта повністю знецінилася. Купівельна спроможність впала настільки, що для купівлі звичайного мішка рису в Малакці людям доводилося нести із собою цілі чемодани або тачки, набиті «банановими» банкнотами. Торгівля повернулася до натурального обміну (рис міняли на сіль чи одяг).

Після звільнення Малакки від японської окупації у 1945 році британська влада оголосила японські окупаційні гроші сміттям і повернула в обіг малайські долари Георга VI. Оскільки паперових грошей катастрофічно бракувало, в обіг випустили навіть ті серії, які через війну лежали на складах в Лондоні з датою «1941». Вони успішно забезпечували стабільність регіону аж до смерті короля у 1952 році та коронації його доньки, Єлизавети II.

Одразу після сходження Єлизавети II на престол у 1952 році, британська адміністрація провела фінансову реформу. Замість старого малайського долара було створено нову спільну валюту – Долар Малаї та Британського Борнео. Малакка стала одним із головних центрів обігу цих грошей.

У 1953 році в обіг Малакки вийшла перша і єдина серія паперових банкнот із портретом молодої королеви Єлизавети II. Надруковані в Англії компаніями Waterlow & Sons та Thomas De La Rue номінали 1, 5, 10, 50, 100, 1000 та 10 000 доларів, ці гроші вважаються шедеврами нумізматичного мистецтва.

Карбування монет з благородних металів було остаточно припинено. Монети 5, 10, 20 та 50 центів виготовляли виключно з мідно-нікелевого сплаву. Номінал 1 цент зберіг свою унікальну квадратну форму, яку запровадили ще за Георга VI для економії металу.

31 серпня 1957 року Малайська Федерація проголосила незалежність від Великої Британії.

Нова держава продовжила використовувати колоніальний долар Малаї та Британського Борнео. Рада комісарів з валюти залишилася спільною для Малайзії, Сінгапуру та Брунею. Банкноти та монети з профілем британської королеви, випущені у 1953-1961 роках, залишалися законним платіжним засобом на ринках Малакки ще протягом десяти років після здобуття незалежності.

У 1965 році Сінгапур вийшов зі складу федерації, а фінансова єдність регіону дала тріщину. У червні 1967 року Центральний банк Малайзії (Bank Negara Malaysia) нарешті випустив перші повністю власні, національні гроші – Малайзійський долар, який згодом офіційно отримав назву рингіт.

Колоніальні гроші з портретами британських монархів були офіційно вилучені з обігу за курсом 1:1.

Британський вплив на дизайн було повністю ліквідовано. Нові монети номіналами 1, 5, 10, 20 та 50 сенів отримали автентичні національні символи – зображення новозбудованої будівлі Парламенту Малайзії у Куала-Лумпурі, яка символізувала демократію та суверенітет; за звороті – великий номінал на тлі національної квітки Малайзії.

В другій серії (1989) парламент прибрали, а замість нього на монетах зобразили унікальні предмети малайської культури (наприклад, вовчок гасінг на 10 сенах, дошка для гри чунгкак на 50 сенах).

Монети третьої (сучасної) серія (2012) стали значно меншими та легшими. Отримали яскраво-жовтий (для 20 та 50 сенів) і сріблястий кольори. На них викарбувані витончені етнічні візерунки корінних племен Малайзії (тканини дестаар, бісерні орнаменти манік).

Паралельно з дрібними монетами (сени) еволюціонували банкноти.

Дизайн першої серії (1967-1982) паперових грошей номіналами 1, 5, 10, 50, 100 доларів заклав візуальний стандарт, який країна використовує дотепер. Місце британських королів назавжди зайняв Туанку Абдул Рахман — перший Верховний правитель (Yang di-Pertuan Agong) незалежної Малайської Федерації. Його портрет у традиційному малайському головному уборі «тенколок» досі прикрашає всі малайзійські банкноти.

Тематикою другої серії (1982-1996) банкнот стали традиційні малайські ремесла, пам’ятки та культура. На зворотах банкнот з’явилися визначні будівлі Куала-Лумпура (старий вокзал, Національний музей), традиційні кинджали-криси, орнаменти тканин сонгок та малайські інструменти. Саме у цій серії наприкінці 1980-х років вперше з’явився офіційний національний символ валюти – «M$», який згодом трансформувався в «RM» (Ringgit Malaysia). Третя серія (1996-2012) створювалася під впливом амбітної державної програми «Бачення 2020» (Vision 2020), що мала на меті перетворити Малайзію на високотехнологічну розвинену державу. Дизайн став мінімалістичним і футуристичним. На реверсі кожної банкноти відобразили окрему галузь модернізації Малайзії – RM1: Туризм та природа (гора Кінабалу та традиційний повітряний змій Вау Булан); RM5: Екологія та транспорт (Міжнародний аеропорт Куала-Лумпура та вежі Петронас); RM10: Нафтохімічна промисловість та транспорт (поїзд LRT і морський порт); RM50: Електронна індустрія та технології (нафтова платформа, супутник і сушіння мікросхем). У 2004 році банкнота RM5 вперше була випущена на надсучасній полімерній (пластиковій) основі замість паперу, що значно подовжило її життя в умовах вологого тропічного клімату Малакки.

Четверта серія (2012- сучасність) банкнот, яка перебуває в офіційному обігу в країні, має тему «Distinctively Malaysia» («Самобутня Малайзія»). Дизайн став надзвичайно яскравим, контрастним і насиченим. Головним символом серії на аверсі стала національна квітка — червоний гібіскус (Bunga Raya), розташована поруч із портретом правителя. На зворотах зображено природні дива та культуру.

На даний час в обігу знаходяться монети номіналом 5, 10, 20 і 50 сенів та банкноти 1, 5, 10, 20, 50 і 100 рингітів.