Китай – одна з найстаріших цивілізацій у світі, безперервна історична традиція якої налічує майже 5000 років. А перший ієрогліф, що означає поняття «гроші» у цій країні, з’явився у 2500-1000 роках до н. е.

Спочатку в якості грошей використовувалися черепашки каурі (родина морських черевоногих молюсків). Вже у другій половині другого тисячоліття до н. е. Китай мав розвинену техніку лиття бронзи. У всій країні бронзові знаряддя знайшли такий великий попит, що служили мірилом вартості товарів за мінової торгівлі. Подібно стародавнім китайським виробничим знаряддям, найдавніші китайські монети відливались з бронзи і мали форму різних предметів, які за часів мінової торгівлі використовувалися як товаро-гроші – у вигляді музичних пластин, дзвіночків, ножів, лопат, мотик та ключів, не маючи жодних написів.

За часів імператорської династії Чжоу, тобто починаючи з XI століття до н. е. замість звичайних монет-ножів та монет-мотик для торгових операцій почали застосовувати їх особливий «еквівалент» – предмети, що нагадують за формою «ножі» або «мотику», але виготовлені з бронзи, найціннішого металу, відомого китайцям на той час. Поступово, зберігаючи звичну форму, ці предмети зменшувались у розмірах, пристосовуючись до своєї нової ролі – розрахункового засобу у торгових угодах. Приблизно у IV столітті до н. е. на бронзові «монети-ножі» і «монети-лопати» стали наносити ієрогліфи, що вказують їхню цінність (вартість), – вони ставали грошима в звичному значенні цього слова. Тоді ж з’явилася і перша грошова одиниця, яка згодом збереглася в назві найдавнішої китайської монети: цяня.

У написах монет «ножів» та «мотик» переважно зазначено місце випуску чи її вага (вартість), а іноді те й інше. Місцезнаходження деяких із них не вдалося визначити. Складність полягає в тому, що навіть на території одного князівства було кілька однойменних пунктів; багато назв на монетах скорочені, а ці скорочення далеко не завжди підходять до географічних назв; більшість же стародавніх населених місць давно перестала існувати чи на їхньому місці виникли нові з іншою назвою.

На фото – монета-ніж VI-V ст. до н. е. (бронза), царство Цінь, Династія Чжоу

За довгий період існування монет-мотик та монет-ножів видозмінювалася їх форма, поступово зменшувався розмір та вага. Використовувалися у Китаї протягом багатьох століть, вони назавжди вийшли з вживання лише на початку I ст. н. е., поступившись місцем теж бронзовим, але круглим монетам з квадратним отвором посередині.

У Південному Китаї знайшли подоби золотих монет у вигляді плоских золотих злитків прямокутної та чотирикутної форми. Позначалися вони як «юань», це вага злитка. У народі ходило повір’я, що це так зване «зцілююче золото» (золото довголіття).

Круглі китайські монети з отвором Династії Чжоу, відлиті з бронзи, мають позначення ваги, яке визначало більшу чи меншу їх вартість. Ні дата, ні ім’я правителя на них не вказані, зате на деяких, крім ваги, є позначення місця виливки. Деякі автори згадують круглі монети з квадратним отвором, що мають позначення «Західна Чжоу» і «Східна Чжоу». Відомо також кілька круглих монет з такими ж написами, що мають, однак, не квадратний, а круглий отвір, яким вони було на більш ранніх монетах, що наслідували форму ритуальних нефритових пластин і пряслиць.

Форма монет, що мали отвір посередині, була зручна, тому що при великих сумах дозволяла нанизувати їх у зв’язки, як свого часу нанизували раковини каурі. Поступово круглі монети із квадратним отвором витіснили в Китаї всі інші. Монети такого виду та спосіб їх виготовлення (лиття) були згодом прийняті у ряді сусідніх з Китаєм країн, ставши характерними для всього Далекого Сходу на багато століть. У Китаї круглі бронзові монети з квадратним отвором протрималися на початок XX ст.

Вага ляну не була однаковою в різних областях Китаю. В часи династії Хань – 14,167 г; династії Суй – 41,762 г; династії Тан – 37,301 г. Як міра ваги, лян використовується досі. На території Китаю ринковий лян дорівнює 50 г або однієї десятої ринкового цяня. У Гонконзі – 37,79 г або 1/16 від цяня. Тайванський лян дорівнює 37,5 г або 1/16 від тайванського цяня.

На фото – половина ляна 229-207 років до н. е.(бронза, 3 г, 27,6 мм) (Ер Шихуанді), Династія Цінь

Такі ж монети відливались після об’єднання Китаю (221 р. до н.е.) при династії Цінь. З їх випуском пов’язані важливі зміни у сфері фінансового господарства країни. Прагнучи зміцнити свою централізовану державу, імператор Цінь Ши Хуан-ді (259-210 рр. до н. е..) здійснив низку великих заходів. Для захисту від кочівників торговельних шляхів до Середньої Азії, Індії та Ірану він широко розгорнув роботи з будівництва Великої китайської стіни, а для полегшення торгових оборотів уніфікував заходи ваги та довжини та спростив грошовий обіг. З цією метою було видано указ про вилучення всіх видів монет, що мали форму знарядь. Указ забороняв також мінову торгівлю, в якій у ті часи роль грошей виконували ще черепашки каурі, шовк і зерно. Як єдиний грошовий обіг були випущені згадані круглі монети з квадратним отвором і написом – половина ляна (半兩). Від подібних монет часу Чжоу вони відрізняються великим розміром та іншим розташуванням ієрогліфів.

Досягнутий порядок у грошовому обігу Китаю був так само короткий, як існування імперії Цінь. Вже на початку ІІ ст. до н. е., в перші десятиліття наступної династії Хань (205 р. до н. е. – 220 р. н. е.), виснажене тривалими війнами народне господарство змусило уряд випустити монети зниженої ваги, але з колишнім позначенням «половина ляна». Незабаром, у зв’язку з економічними труднощами, що тривали, були ще два зниження ваги монет, і до середини II ст. монети важили в два з лишком рази менше, ніж на них було вказано. Положення ускладнювалося ще тим, що на початку правління Ранньої Хань (205 р. до н. е. – 9 р. н. е.) населенню було дозволено самостійне відливання монет, що призвело до появи монет ще нижчої якості, ніж урядові, і дуже різної ваги. Хаотичний стан китайського грошового обігу змусило ханьського імператора Лю Че (156-87 до н. е.) шукати заходів для його впорядкування. Ґрунтуючись на тому, що монети, які зазнали погіршення, в половину ляна за задумом уряду повинні були важити 4 чжу, Лю Че випустив в 140 р. до н. е. монети в 3 чжу із зазначенням цієї ваги. Мета, однак, не була досягнута, оскільки вони ще більше збільшили строкатість монети, що знаходилася в обігу. Лю Че довелося здійснити кардинальнішу монетну реформу – в 118 р. до н. е. випустити нові монети вагою 5 чжу з відповідним написом. Всі інші монети, що ходили раніше, були вилучені та переплавлені. Обіговими вважалися лише монети в 5 чжу, випущені державним монетним двором у столиці Чан’ань. Приватним особам виливати монети було заборонено. Для запобігання підробкам найбільш відомі приватні монетники були зараховані як службовці на імператорський монетний двір.

Монети 5 чжу, що проіснували в Китаї 700 років (до династії Тан), стали швидко погіршуватися. Внаслідок користолюбства чиновників монетного двору, що систематично зменшували вагу монет, і діяльності фальшивомонетників, що з’явилися, вже на початку I ст. н. е. у країні знову зверталася велика кількість різноякісних монет з однаковим позначенням – 5 чжу.

Стародавня китайська одиниця ваги «чжу» була введена у вжиток в епоху Хань і дорівнювала 1/16 ляна. Подібно до ляну та інших вагових одиниць, у різних місцях Китаю вага чжу була різною і теж не залишалася постійною.

На фото – 50 чжу 10 року (бронза) (Ван Ман), Династія Хань

Виправити становище намагався Ван Ман (9-23 рр.), який захопив престол, колишній регент і опікун малолітнього ханьського імператора. Однак здійснені ним монетні реформи були схожі на малопродумані експерименти і тому не могли призвести до впорядкування грошового обігу Китаю.

Першим заходом Ван Мана в галузі монетної справи був випуск серії таких же круглих монет з квадратним отвором, як колишні в 5 чжу, але різних номіналів – 1, 10, 20, 30, 40 і 50 чжу. Тільки монети в 1 чжу відповідали позначеної ними вазі, інші ж із збільшення їх розміру і вартості дедалі більше відставали від нього. Так, монета в 50 чжу мала лише чверть цієї ваги. Для великих платежів Ван Ман відродив давно забуту форму монети-ножа, випустивши два типи, зовні дуже відмінні від давніх. За розміром і вагою обидва типи майже однакові, проте і їм було присвоєно різну вартість – 500 і 5000 чжу. Враховуючи невдоволення, з яким народ сприйняв неповноцінні монети попереднього випуску, Ван Ман наказав «ножі» в 5000 чжу, для надання їм більшої цінності, виготовляти особливим способом. Напис «і дао» (один ніж) на їх круглій частині робився втиснутим, а отримані таким чином поглиблення заповнювалися золотом. Ціль, однак, не була досягнута. Щойно монети надходили в обіг, золото вишкрібалося. Чиновники, пов’язані з виробництвом монет, особливо в провінціях, у свою чергу не втрачали нагоди і замінювали золото простою позолотою. Тим же займалися фальшивомонетники, діяльність яких з появою неповноцінних монет знову пожвавилася, незважаючи на жорстокі покарання, що загрожували їм, аж до відрубування рук і смертної кари.

Сумні результати нововведення сприяли наростанню народного невдоволення, і в 10 р. н. е. Ван Ман був змушений оголосити про вилучення всіх неповноцінних монет та про нову реформу. На цей раз Ван Ман зробив ще один крок назад, повернувши грошовий обіг Китаю до умов мінової торгівлі. Мірилами вартості праці та товарів були оголошені черепашки каурі та деякі інші, а також черепаші щити, яким, залежно від розміру, надавалась різна вартість. Для великих платежів мали служити срібло і золото, що приймалися на вагу. Крім того, як при династії Чжоу, знову були включені в обіг монети у вигляді мотики, але дещо іншої форми та десяти різних цін від 100 до 1000 чжу, як і раніше, не відповідали їх дійсній вазі.

Наслідки описаної реформи були особливо тяжкі. Наявність неповноцінних монет-мотик сприяло появі великої кількості фальшивих монет. Ніхто не хотів користуватися ними, кожен прагнув обернути наявні в нього монети у надійні цінності. Через нестачу потрібних товарів скорочувалася торгівля, по всій країні спалахували повстання. У 14 р. н. е. Ван Ман знову опинився перед необхідністю реформи, яка була проведена ним розумніше і стала свого роду девальвацією. Нові монети, відлиті 14 р. н. е., мали позначення «обмінна мотика». За формою і розміром вони були схожі на мотики в 1000 чжу попереднього випуску, але цінність їх була оголошена в 25 чжу. Випуском «обмінних мотик» в Китаї назавжди закінчився обіг монет, що мають форму знарядь. У тому ж році було відлито і два типи круглих монет із квадратним отвором. Одні, незважаючи на круглу форму, носили найменування «монета-мотика» і зовнішнім виглядом, розміром і вагою нагадували монети в 5 чжу, які свого часу користувалися великою популярністю у населення. Примірники другого типу дещо менші за величиною і вагою і названі за написом «хо цюань», що знаходиться на них (буквально – джерело товарів (одна із версій)).

В даний час «хо цюань» найчастіше зустрічаються з усіх монет Ван Маня, на підставі чого деякі дослідники вважають, що ці монети довше за інші втрималися в обігу.

На фото – хо цюань 14-23 років (бронза, 3,14 г) (Ван Ман), Династія Хань

Після низки повстань, які завершилися реставрацією династії Хань від імені представника однієї з її побічних ліній (Пізня Хань, 25-220 рр.), грошове господарство Китаю деякий час залишалося в хаотичному стані. Порядок відновився в 40 році, коли було вилучено всю строкату монетну спадщину ванманівського часу і знову випущено популярні в народі монети в 5 чжу. Проте благополуччя тривало недовго. Військові витрати та неврожаї змусили уряд Лю Чжи (146-168 рр.) скоротити розмір та вагу монет. Новий випуск повноцінних монет в 5 чжу мав місце за правління Лю Хуна (168-189 рр.), якого відносять екземпляри з дещо іншим розташуванням ієрогліфів. Міжусобні війни кінця II і початку III ст., що призвели до падіння династії Хань, знову змусили уряд систематично зменшувати величину та вагу монет. Поступово вони досягли такого незначного розміру, що їх довелося випускати без написів, оскільки ієрогліфи не могли поміститися у вузьких сегментах з боків квадратного отвору. Монети в 5 чжу доходили до настільки малого розміру і ваги (0,45 г), що приймалися тільки зв’язками і отримали назву «янь» (гусяче око).

Тривалий чотирьохсотлітній період, що настав після Пізньої Хань – один із найскладніших в історії Китаю. Відзначений набігами кочівників і короткочасним існуванням багатьох дрібних царств, які неодноразово перекроювали територію Китаю, він приніс багато лих китайському народу. Грошовий обіг Китаю на той час залишається ще маловивченим, оскільки від монетних випусків цих держав, з яких деякі існували менше чверті століття, збереглися лише рідкісні та розрізнені екземпляри. Китайські писемні джерела повідомляють, що засмучена економіка країни в середині III ст. змусила повернутися до грошового обігу далекого минулого. Так, у царстві Вей (220-265 рр.), поряд з монетами, як гроші вживали зерно і шовк. Збереглися деякі монети царств Шу (221-265 рр.), У (222-280 рр.), Південної Лян (502-556 рр.), Північної Ці (550-577 рр.), Північної Чжоу (557-581 рр.). ) та ін. показують, що, крім монет в 5 чжу, відливали далеко не завжди повноцінні в 25, 100, 250, 500, 1000, 2000 і 2500 чжу, Крім того, урядом Південної Лян випускалися залізні монети з позначенням «5 чжу», які коштували вдвічі дешевше за бронзові в 5 чжу і часто підроблялися фальшивомонетниками.

У V і VI ст. до Китаю надходило срібло, як монети найближчих країн, що були на заході від Китаю, головним чином Ірану, сасанідських царів Ірану – драхм, а іноді й наслідувань їм, що випускалися деякими сусідніми з Іраном державами. Однак немає сумніву в тому, що сасанідські драхми та наслідування їм не брали участь у монетному обігу Китаю того часу. Вся попередня і наступна історія китайського грошового обігу говорить проти цього, оскільки срібло у вигляді монет, що приймалися на рахунок, з’являється у Китаї лише у XIX ст. Крім того, дуже багато зі знайдених у Китаї сасанідських монет було пробито, а це доводить, що вони використовувалися як прикраси.

Об’єднання Китаю та утворення централізованої держави за династії Тан (618-906 рр.) сприяло зміцненню економіки країни та встановленню міцної грошової одиниці, вагою в один «цянь».

Завдяки великим торговим зв’язкам Китаю тип танської монети проник у сусідні країни. У Середній Азії він був запозичений Согдом та Тюргеським каганатом, на Далекому Сході – Японією, а пізніше – Кореєю та В’єтнамом.

На фото – 1 цянь 759-762 років (бронза, 4,48 г, 25,3 мм), Династія Тан

Приступивши до впорядкування грошового господарства і уніфікації монет, що зверталися в Китаї, Тани зустріли сильний опір з боку намісників областей, які вимагали дозволу на право виливки монет. До кінця існування династії танські імператори зуміли протистояти цьому децентралізованому тиску. Щоб уникнути ускладнень до вживання грошей, знову було допущено шовк. Але цей захід не міг істотно змінити становище, і в середині IX ст. уряд був змушений конфіскувати скарбницю буддійських монастирів, що тимчасово збільшило кількість монет, які обертаються в Китаї.

Вже першим випуском танських бронзових монет із квадратним отвором (621 р.) було визначено основні риси цяня, який протримався на Далекому Сході понад 1200 років. На лицьовій стороні цянів перших випусків зображено чотири китайські ієрогліфічні знаки, по одному з кожного боку отвору. Весь напис означає: «має ходіння монета початку правління». Згодом два знаки, верхній і нижній, іноді поступалися місцем двом іншим, що означає «няньхао» – девіз даного правління. Зворотний бік танських монет, як правило, гладкий. Однак часто на ній бувають окремі точки і рисочки, що нібито позначають різні випуски, або невеликі дуги на кшталт півмісяця, китайський переказ пояснює, як слід нігтя імператора або імператриці, що доторкнулися до глиняної форми, яка ще не просохла. У середині IX ст. за правління імператора У-цзуна (840-846 рр.) на зворотному боці іноді поміщали скорочене позначення няньхао або місця випуску монети. Загалом при Танах налічують понад двадцять два монетні двори.

У роки правління Лі Чжи (649-683 рр.) були випущені, монети звичайного розміру та ваги, прирівняні до десяти монет першого танського типу. Проте населення відмовилося приймати їх за оголошеним курсом, і за рік монети довелося вилучити з обігу. Такою самою невдачею в правління Су-цзуна (756-762 рр.) закінчився випуск «важких», але явно неповноцінних монет, прирівняних до 10 та 50 цянь першого випуску. Вага цяня ніколи не була постійною. Середня вага цяня VIII ст. приблизно 3,6 г. Тому такими ж неповноцінними, незважаючи на свій великий розмір та вагу (42,5 мм, вага 22,95 г), були монети з оголошеною цінністю в 10 цянів, відлиті за типом перших танських монет у роки правління Де-цзун (779-805 рр.).

У 759-762 pp. було здійснено другий випуск важкої монети, але вже з примусовим курсом 50 цянів. Її діаметр становив 1 цунь і 2 фені (порядку 36 мм) та вагою 3,2 цяня (трохи більше 13 г). В країні почалося неймовірне зростання підробок, коли 50 цянів відливали вагою 9, 7, 4 і навіть 2 грами.

На фото – 50 цянів 759-762 років (бронза, 17,03 г, 33,6 мм), Династія Тан

Складні економічні відносини, що виникли з розширенням зовнішньої торгівлі, зокрема з Індією та Арабським халіфатом, та утруднені фінансові розрахунки через брак монет, мабуть, вже на початку IX ст. призвели до появи в Китаї абсолютно нового для того часу виду грошового обігу.

Китайські писемні джерела повідомляють, що за правління Сянь-цзун (805-820 рр.) у місті Чан’ань, столиці держави, були відкриті каси, в яких купці могли обміняти монети на державні паперові грошові знаки, або, точніше, чеки, що мали образну назву «фей цянь» (літаючі монети). Китайські паперові гроші друкувалися на мідних дошках. На жаль, не збереглося жодного екземпляра танських паперових грошових знаків, які тепер відомі лише за письмовими джерелами.

Кінець IX та початок X ст. – час розпаду Китаю на низку держав, які намагалися зміцнитися після падіння держави Тан. Нове об’єднання Китаю відбулося під владою династії Сун (960-1127 рр. – Північна, 1127-1279 рр. – Південна). Для полегшення фінансових оборотів під час оптової торгівлі випускалися часом асигнації, які, як і раніше, друкувалися за допомогою мідних дошок. Але найбільшим засобом грошового обігу сунського часу були срібні зливки, вкрай рідкісні в археологічних знахідках. У написі на одному з них, що відноситься до початку XII ст., ідеться, що злиток важить 50 лян і призначений у сплату за звільнення від трудової повинності. Один китайський документ 1110 року повідомляє, що лян срібла коштував на той час 10 000 цянів. Таким чином, ціна срібного зливка вагою 50 лян виражалася грандіозною сумою в 500 000 цянів, яка була доступна лише дуже багатим чиновникам і великим торговцям.

Монети періоду династії Сун відливали мільйонними тиражами. Стільки величезної кількості монет, відлитих у періоди інших династій, не було. Це призвело до нехватки міді, а сучасники відгукувалися як «мідний голод».

На фото – 10 цянів 1102-1106 років (бронза) (Чжао Цзі), Династія Сун

Окрім звичайних монет, цянь, Суни часом випускали монети більшої вартістю 2, 3, 5 і 10 цянів, але без позначення їх цінності. Можливо, що зразком для них були випущені при Танах монети з вказаною вартістю 10 і 50 цянів, не прийняті тоді народом через їхню неповноцінність. Відсутність на сунських монетах зазначення їх вартості за наявності в обігу фальшивих монет та нових урядових випусків, що відрізнялися від колишніх величиною та вагою, сильно ускладнювало розрахунки. Неодноразово народне невдоволення змушувало уряд знижувати оголошену ціну монет. При Сунах була зроблена також спроба ввести у вжиток розмінні монети, дрібніші за цянь. Однак успіху вона не мала, і випуск цих залізних монет звичайного вигляду та розміру, дорівнював 1/10 бронзового цяня.

Інше нововведення, вжите в правління Південної Сун – позначення точної дати виливки монет – виявилося більш життєвим і протрималося в Китаї майже сто років. Перші точно датовані сунські монети з’явилися в 7 році правління Чжао Шень (1180), останні – в 10 році правління Чжао Ці (1274).

Майже одночасно, але лише протягом кількох років, традиція поміщати на монетах рік їх випуску, настільки звичайна для мусульманського Сходу, біля Північного Китаю знайшла застосування у чжурчженській державі Цзінь (1115-1234 рр.). Лише на цзіньських бронзових і залізних монетах дати позначалися не цифрами, а китайськими ієрогліфами за шістдесятирічним циклом – особливою системою літочислення, відомою тюркам і китайцям з давніх-давен.

Монети у Китаї, за рідкісним винятком, відливались з бронзи. Однак далеко не завжди склад металу був однаковим. Відсотковий вміст міді при Ранній Хань та Ван Мані – від 75 до 90%, при Танах – близько 83%, при Мінах – 91%, при Сунах – 64%. Через нехватку міді Сунам довелося ввозити мідь із Кореї та Японії, або випускали залізні монети.

На фото – 3 цяня 1208-1224 (залізо, 12 г, 32,4 мм) (Чжао Ко), Династія Сун

Завоювання монголів, що розпочалися при Чингізхані, підкоренням Сі Ся та частини Цзінь, завершилися через півстоліття підпорядкуванням Китаю і надовго розбалансували економіку та грошове господарство країни. Результатом були значні зміни у китайському грошовому обігу, про які однаково яскраво говорять письмові пам’ятники та монети. Час монгольського панування (династії Юань, 1271-1368 рр.) відзначено у Китаї помітним скороченням виливки монет, чим пояснюється і нечисленність юаньських монет у нумізматичних знахідках. Зате у величезних і дедалі більшій кількості монголи друкували паперові гроші – асигнації «чао» (чау), які під час їх панування у Китаї завжди залишалися основним засобом грошового обігу країни. За свідченням китайських істориків, останніми роками монгольського ярма паперові гроші в Китаї «щодня друкувалися в незліченній кількості» і «зрештою стали дешевшими за папір, на якому були надруковані». Надмірний випуск паперових грошей призводив до їх знецінення та накопичення населенням металевої монети, і так недостатньої в обігу.

У 1260 році, в перший рік правління Хубілая (засновника і першого імператора монгольської династії Юань) були випущені дві різні банкноти чао. Чао були зроблені з кори тутових дерев (шовковиці). Спочатку використовувалися дерев’яні блоки для друку паперових грошей, але в 1275 виробництво перейшло на бронзові пластини. Це була перша паперова валюта, яка використовувалася як основний засіб грошового обороту в історії Китаю. Спочатку банкноти друкували в імператорському монетному дворі, заснованому в 1260, ймовірно, в Шанду. Надалі імператорський монетний двір було перенесено до Ханбалика (сучасний Пекін). У столицях провінцій також інколи друкували гроші.

Спочатку Юань встановив систему, за якої загальна вартість випущених банкнот не перевищувала вартість запасів золота та срібла, доступних уряду для відшкодування їх у разі необхідності. Але високі державні витрати зрештою змусили імператорів Юань створити фіатну валюту для підтримки своїх витрат.

На фото – банкнота (асигнація) чао 1271-1368 років, Династія Юань

Усі монети часу династії Юань відливались з бронзи і зберігали звичний для китайців зовнішній вигляд маючи, як і раніше, квадратний отвір, а на лицьовій стороні чотири ієрогліфи. Хубілай доручив буддійському ченцю Пагба-ламі розробити алфавіт, пристосований для передачі фонем монгольської мови, який отримав назву квадратного письма. Тепер деякі монети (найчастіше великих номіналів) мали написи монгольською мовою, виконані цим письмом.

На звороті деяких монет династії Юань циклічними знаками позначений рік їх виливки – ієрогліфами або їхньою монгольською транскрипцією за шістдесятирічним циклом китайського літочислення.

За наступників Хубілая випуск монет дедалі більше скорочувався. Нові монети відливались невеликими партіями та іноді у двох варіантах: з легендою китайською та монгольською мовами. Починаючи з правління імператора Аюрбарібада (1311 р.), на 40 років практично повністю було припинено випуск бронзових монет. Населенню дозволялося користуватися лише паперовими грошима. У цей період було відлито невелику кількість так званих «храмових монет», які призначалися для буддійських монастирів і мали малу вагу та погану якість. Останніми роками панування династії Юань паперові гроші друкувалися у величезних кількостях, доки їх вартість стала менше ціни паперу у якому вони були друкувалися. Намагаючись виправити ситуацію, останній імператор династії Тоґон-Темур (1333-1368) починаючи з 1350 року почав відливати нові монети номіналом 5 фенів, 1 цянь 5 фенів, 2 цяня 5 фенів, 5 цянів і 10 лян. Нині ці монети дуже рідкісні, що свідчить, що вони випускалися у обмеженій кількості.

З давніх-давен у горах Південного Китаю добувалося срібло, але його часто не вистачало. Пожвавлення західних сухопутних торговельних шляхів до сусідніх держав монгольських ханів, споріднених з Юанями, полегшило приплив срібла до Китаю з Центральної Азії. При Юанях воно ввозилося у великих кількостях, але йшло головним чином для задоволення потреб імператорського двору і знаті, як нагороди чи використовувалося у різноманітних прикрасах і виробах. Срібло приймалося також як сплату на вагу, як цілих так і рубаних злитків.

Металеві монети великих номіналів за ідеєю уряду мали поправити економічну та грошову справи країни. В принципі, це було б так, але їх випустили насамперед для розрахунків із армією, і в реальний обіг майже не потрапили.

На фото – 2 цяня 5 фенів 1352 року (бронза, 62,05 г, 69,4 мм) (Тоґон-Темур), Династія Юань

Монгольське панування завдало великого лиха китайському народу. Серед населення зростало невдоволення, почалися повстання, особливо на півдні, які зрештою переросли у масштабну війну, що закінчилася поваленням династії Юань та проголошенням нової династії Мін.

З приходом до влади династії Мін знову, як у домонгольський час, головним грошовим обігом Китаю стали бронзові монети та приймалося на вагу срібло. Становище, однак, стабілізувалося не одразу. У другій половині XIV ст., на початку правління нової династії, грошове звернення було в розбалансованому стані, оскільки уряд не міг підтримати курс асигнацій, що випускаються. Але об’єднання Китаю, яке повернуло йому серед інших провінцій Юньнань (1382 р.), багату на срібні родовища, започаткувало новий підйом. Значний приплив власного срібла швидко ввів його, як і колись у вигляді злитків, у грошовий обіг країни. Землетруси, що відбувалися наприкінці XV і в перші роки XVI ст., на кілька років переривали видобуток срібла в Юньнані. Але з початку XVII ст. всі перешкоди у постійно зростаючій потребі срібла усувалися ввезенням срібних мексиканських монет («песо») через Гуанчжоу (Кантон) та Сямень (Амой).

Срібло в злитках було дуже поширеною формою грошового накопичення у Китаї XVI ст.. Серед торговців та вищих чиновників того часу з’явилися навіть свого роду «мільйонери», яким вдавалося нагромадити кілька мільйонів лян дорогоцінного металу.

При Мінах, крім звичайних цянів, іноді відливали великі монети в 2, 3, 5 і 10 цянів, на відміну сунських завжди з позначенням вартості на зворотному боці. Монети в 10 цянів, вперше випущені в перший рік правління Чжу Юаньчжана (1368-1398 рр.), мають на зворотному боці три ієрогліфи, які позначають те, що монета важить 1 лян. Оскільки, справді, вага монет приблизно відповідала вазі ляна, слово «лян» укоренилося в китайській монетній системі, як свого часу сталося з цянем. Однак монети Чжу Юаньчжан з написом «10 – 1 лян» (10 цянів – 1 лян) не втрималися в обігу так само, як і повторний випуск їх за правління Чжу Юцзяо (1620-1627 рр.). За даними китайських джерел, монети обох випусків не стали в нагоді широким верствам китайського населення, мабуть, через свою занадто високу вартість.

У 1375 році були затверджені суворі стандарти для виготовлення монет, які встановлювали вагу монет і склад бронзового сплаву, що йшли на виливку (монети династії Мін відрізняються найвищим вмістом міді –  близько 91%).

На фото – 10 цянів (10 (цянів) – 1 лян) 1620-1627 років (бронза, 31,68 г, 46,5 мм) (Чжу Юцзяо), Династія Мін

Чжу Юаньчжан заснував монетний двір у Нанкін і став виливати нові цяні. Ставши в 1368 імператором він збільшив випуск бронзових монет. Монетні двори відкрили в таких містах – Пекін, Цзінань, Гуйлінь; у провінціях Хенань, Чжецзян, Фуцзянь, Хубей, Гуандун.

Усі монети династії Мін, окрім девізу імператора, мають один напис – «Тун бао» (通寶). За Мінів кожен імператор користувався лише одним девізом правління, а не кількома, як раніше, і обов’язково іншим, ніж його попередники. На відміну від монет попередніх династій, напис «Юань бао» (元寶) на них не зустрічається з поваги до першого імператора династії Чжу Юаньчжан, який мав ієрогліф «Юань» (元).

У першій половині XVII століття імперію стрясають селянські повстання викликані неврожаями, корупцією чиновників і війною, що тривала, з маньчжурами. У цей період з’являються монети, випущені ватажками повсталих (Чжан Сяньчжун, Лі Цзичен) та різними претендентами на престол (У Саньгуй, Чжу Юлан та ін.). Всі ці монети відливались на зразок Мінів, але з відповідними девізами.

Час панування у Китаї маньчжурської династії Цін (1644-1912 рр.) ознаменовано рядом нововведень та великою реформою монетної справи наприкінці ХІХ ст.. Ще до свого затвердження у Китаї Ціни відливали монети китайського зразка. Написи на них зроблені монгольським шрифтом і містять найменування девізу правління, який обирали перші представники династії за прикладом китайських імператорів. На початку 1680-х років., після ліквідації селянського повстання та намісництва, з грошового обігу Китаю було вилучено всі монети, крім випущених цінським урядом. Тип монет в основному залишався колишнім, але ряд змін почався з перших випусків. Вказівка місця виливки, що лише зрідка і випадково розміщується на монетах попередніх династій, завжди присутня на цінських монетах. Зазначалося воно на зворотній стороні скорочено, спочатку, іноді, по-маньчжурськи, але здебільшого по-китайськи, потім двічі на кожній монеті – китайськими ієрогліфами і в маньчжурській транскрипції, а з правління Їньчжень (1722- 1735 р.) лише по-маньчжурськи.

Сплав, з якого відливались монети при Цінах, містив міді менше, ніж будь-коли, близько 50 %. У другій половині ХІХ ст. бронза як метал для виливки монет була замінена латунню (сплав міді та цинку).

На фото – 1 цянь 1728 року (латунь, 5,32 г, 26,4 мм) (Їньчжень), Династія Цін

За правління Фулінь (1643-1661 рр.), саме у 1653 р., на ряді монетних дворів Китаю були відлиті цікаві монети, що встановлювали співвідношення між вартістю срібла та міді. На зворотному боці цих монет, крім скороченого найменування монетного двору, вміщено китайський напис «1» («–»), що означає, що монета відповідає вартості одного лі срібла (лі – вагова одиниця, що дорівнює 1/1000 ляна).

4-й імператор династії Цін – Сюаньє (1661-1722 рр.), в 1720 році ввів свої війська до Тібету під приводом захисту його від набігів джунгарців. У монетній справі ця подія відбилася спершу карбуванням у Тібеті срібних монет з позначенням дати по шістдесятирічному циклу, а з 1793 р. випуском також срібних двомовних тібето-китайських монет, карбованих у палаці далай-лами в Лхасі.

Велика кількість монетних дворів, розсіяних по всій країні, нерідко по два чи три в провінції, ще більше збільшилася з приєднанням до Китаю цинського Східного Туркестану в 1757-1759 рр. Монети для нової області відливались у Яркенді, Аксу та Уші, що відзначалося, як завжди, на зворотному боці, але двічі: по-маньчжурськи та арабським шрифтом по-уйгурськи. Розміром синьцзянські монети були майже такої ж величини, як усі інші на той час, але їхня вартість була різна і відливались вони з міді, а не з бронзи. Крім звичайних цянів, зустрічаються монети у 2, 5 і особливо часто у 10 цянів. Цікавим нагадуванням про події у Східному Туркестані на початку ХІХ ст. служать монети, випущені в Аксу в 8 р. правління Міньніна (1820-1850 рр.), про що є вказівка на їхній зворотній стороні. Саме в 1828 р. цінським урядом було придушено повстання Джахангіра-ходжі, що встиг під гаслом боротьби з невірними захопити Яркенд, Кашгар і ряд інших великих населених місць Східного Туркестану.

Повне знецінення цяня призвело уряд Цзайтянь (1875-1908 рр.) до необхідності монетної реформи. У 1889 р. Китай відмовився від бронзової монети з квадратним отвором, що в обігу перебував понад 2500 років. Водночас стародавня техніка виготовлення монет – лиття – була замінена карбуванням за західним зразком та за допомогою європейських машин. Головний зміст реформи полягав у прийнятті нової монетної системи на основі мексиканського долара («песо»): 1 долар (китайською «юань») дорівнює 100 центам (китайською «фень»); 10 центів (фенів) становлять «цзяо чи джао», а 1 цент (фень) прирівняний 10 цяням, що за ідеєю ставали лише лічильною одиницею. Однак цяні колишнього типу, у вигляді круглої монети з квадратним отвором, продовжували ще випускати протягом першого десятиліття XX ст. (до 1907-1908 рр.). Тільки ці нові цяні не відливались як у дореформений час, а карбувалися подібно до всіх монет доларової системи.

На китайських доларах є позначення монетного двору – назва міста або здебільшого провінції. Дата вказувалась не завжди, відзначалася або порядковим роком правління китайською чи англійською мовою, або китайськими циклічними знаками.

На фото – 1 долар 1908 року (срібло 0,900, 26,9 г, 40 мм), Китайська Імперія

Китайський долар із характерним зображенням дракона і написами китайською та англійською мовами, а також розмінні монети у 5, 10, 20 та 50 центів карбувалися зі срібла, 1 та 2 цента – з міді. Тип монет надалі іноді змінювався. Перші юані та його розмінні монети випущені 1889 р. Кантонським монетним двором. З 1890 по 1892 р. срібло трьох менших номіналів карбувалося також на о. Тайвань. З другої половини 1890-х років до карбування монет нової системи поступово розпочали й інші монетні двори Китаю. В обігу також перебували банкноти номіналом 1, 5, 10 доларів, а з 1909 року – 50 і 100 доларів, з портретом Лі Хунчжана.

Внаслідок Синьхайської революції 1911 року було проголошено Республіку Китай (1912-1949 рр.), яка скинула династію Цін. Нанкінський тимчасовий уряд Китайської Республіки терміново потребував випуску військової валюти для використання замість попередньої цінської. Послідовно кожна провінція проголошувала незалежність від Цін та випускала власну військову валюту. У 1914 році указом про національну валюту Китайської Республіки встановлено срібний долар (юань). Конструкція грошової системи не змінилася порівняно з монетами імперської епохи, розмір та метали, що використовуються в них, залишалися в основному незмінними до 1930-х років. Спочатку паперові гроші випущені Китайським Банком також повторювали цінські. Проте з 1914 року в обіг вийшли нові банкноти номіналом 1, 5, 10, 50 і 100 юанів.

6 квітня 1933 року був виданий закон про уніфікацію грошової системи, але фактично він не привів до встановлення єдиної валюти. Як і раніше широке розповсюдження мали гроші різних іноземних держав і місцеві гроші – маньчжурські юані (гобі) в північно-східному Китаї, санги в Тибеті, синьцзянські юані і юані Внутрішньої Монголії відповідно в Синьцзяні і Внутрішній Монголії, місцеві паперові гроші у ряді інших провінцій. У Центральному і Східному Китаї з 1938 по 1943 рік в обігу знаходилися японські військові ієни.

У 1935 році уряд Китаю здійснив грошову реформу, що обмежила випуск валюти чотирма основними банками, контрольованими державою. Обіг срібних юанів було припинено, карбувалися монети з міді, нікелю, а пізніше алюмінієві.

На фото – 2 цзяо (джао) 1927 року (срібло 0,700, 5,3 г, 23 мм), Республіка Китай

До 1935 року в Китаї фактично діяв срібний стандарт. Курс китайської валюти коливався залежно від світової ціни срібла. З 15 жовтня 1934 року курс юаня відійшов від вартості срібла на світовому ринку у зв’язку з встановленням мита на срібло, що вивозилося з Китаю.

У 1935 була проведена грошова реформа, срібні юані були вилучені і замінені паперовими – «фабі». Було оголошено про відмову від срібного стандарту і перехід до валюти на базі золота, але без фіксованого золотого змісту юаня. Надмірна паперово-грошова емісія привела до інфляції юаня. Якщо в 1935 році курс юаня до долара США становив 3,36 юаня за 1 долар, то в серпні 1946 року – 3350 юанів за долар.

Починаючи з 1936 року, після грошової реформи, центральний уряд випустив мідні монети 1/2, 1 і 2 феня, нікелеві (пізніше мідно-нікелеві) монети з номіналом 5, 10 і 20 фенів та 1/2 юаня. У 1940 році були випущені алюмінієві монети 1 та 5 фенів.

1935 р. Мао Цзедун проголосив себе лідером Китайської Комуністичної партії. Через півроку почалося повномасштабне вторгнення у Китай японських військ, а до жовтня 1938 р. японська армія контролювала всі східні провінції від Маньчжурії до Гуаньдуна. Японський імператорський уряд випустив валюту кількома способами під час окупації Китаю.

В Маньчжурії японці заснували Центральний банк Маньчжоу-Го, який протягом 1932-1945 рр. випускав банкноти в 1, 5, 10, 100, 1000 юанів та монети в 5 лі, 1 і 5 фенів, 1 цзяо. Курси та співвідношення на 1935 рік – 1 японська єна = 1 юань Маньчжоу-го.

Юань Маньчжоу-го був еквівалентний зливку срібла масою 23,91 грамів. Спочатку банкноти надрукували японці, пізніше, після ремонту старого китайського монетного двору в місті Мукден – Імператорське друкарське бюро Маньчжурії.

На фото – банкнота 10 юанів 1944 року, Маньчжоу-го

У Внутрішній Монголії (північні провінції Китаю – Суйюань і Чахар (зараз Монголія) та Шаньсі) японцями утворено маріонеткову державу Менцзян. Також було створено Банк Менцзяну, який розпочав випуск нових банкнот – 5 фенів, 1 і 5 цзяо, 1, 5, 10 і 100 юанів. У 1938 році була випущена мідно-нікелева монета в 5 цзяо.

1948-1949 роках Комуністична партія Китаю отримала контроль над великими територіями на північному сході Китаю. Після грошової реформи 1948 золотий зміст юаня був встановлений в 0,22217 г чистого золота і випущені нові паперові гроші – «золоті юані», на які обмінювалися «фабі» (3 млн фабі на 1 «золотий юань»). Офіційний курс до долара США був встановлений в 4 «золотих юаня» за долар, проте вже 12 грудня 1948 він був девальвований до 20 за долар.

У міру возз’єднання районів, опанованих комуністичною Народно-визвольною армією Китаю, відбувалося злиття місцевих банків. 1 грудня 1948 у Шицзячжуані був створений Народний банк Китаю. З обороту вилучалися всі місцеві гроші, випущені в різних звільнених районах, і замінювалися банкнотами Народного банку Китаю – женьміньбі (юань). Женьміньбі банкноти були випущені у 12 номіналах: 1, 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500, 1000, 5000, 10 000 та 50 000 юанів.

Після утворення КНР грошовий обіг був поставлений під строгий нагляд держави на всій території країни. Для кожного району встановлювався обмінний курс місцевих грошей на юані з урахуванням їх купівельної спроможності і соціального становища їх утримувачів. Обмін в основному завершився до початку 1952 (у Тибеті – в 1959).

У червні 1969 було офіційно оголошено латинське найменування китайських грошей – «женьміньбі» (Renminbi – «народні гроші»), одиницею яких є юань.

На фото – 5 фенів 1955 року (алюміній, 1,6 г, 24 мм), Китайська Народна Республіка

Від 1 березня до 30 квітня 1955 проводився обмін старих грошей на нові за співвідношенням – 10 000 золотих юанів можна було обміняти на 1 юань женьміньбі. Народний Банк Китаю випустив алюмінієві монети 1, 2 і 5 фенів, та банкноти (1953 роком випуску) номіналом 1, 2, 5 фенів, 1, 2, 5 цзяо, 1, 2, 3, 5 і 10 юанів.

До 1974 курс юаня до іноземних валют встановлювався переважно через фунт стерлінгів, а також гонконгзький долар. З серпня 1974 було введене щоденне котирування юаня до долара США і інших валют на базі валютного кошика.

До кінця ХХ століття у Китаї існувала паралельна грошова одиниця для іноземців: так звані валютні сертифікати, які обчислюються в юанях. Партійне керівництво суворо обмежувало обіг в країні іноземних грошей задля забезпечення стабільного курсу власної валюти. Іноземець, який відвідував Піднебесну, мав обміняти свої кошти на ці сертифікати, які приймалися не у всіх закладах країни, а спеціально підготовлених для прийому гостей з-за кордону. Таким чином, заодно ховалися факти з місцевого життя, здатні кинути тінь на репутацію Китаю. Склалася цікава ситуація: місцеві жителі прагнули отримати бажані сертифікати для доступу до престижних товарів у спеціальних магазинах для приїжджих, а самі іноземці часто хотіли відвідати «нетуристичні» місця, де була потрібна місцева валюта. В результаті склався великий чорний ринок, де кожна із сторін спекулювала своєю грошовою одиницею. Усвідомлюючи марність боротьби з цим явищем, вищі чиновники зрештою скасували систему валютних сертифікатів. Дані сертифікати випускалися Народним Банком Китаю у період із 1979 по 1994 рік.

Донедавна у КНР зверталися банкноти з різних серій, що далеко розташовані одна від одної за часом появи (випуску).

На всіх китайських банкнотах є написи чотирма мовами – чжуанською, монгольською, уйгурською, тібетською, які є офіційними в автономних районах КНР (Гуансі-Чжуанською, Монгольською, Сіньцзян-Уйгурською та Тібетською).

На фото – банкнота 5 цзяо 1980 року, Китайська Народна Республіка

Тип купюр зразка 1980 року нещодавно перестав бути законним платіжним засобом – останні екземпляри пішли в історію у квітні 2019-го. Їхній дизайн підтримував офіційну позицію Компартії щодо єднання всіх народів, що населяють Китай. Купюра в 1 юань зображує жінок із двох малих за місцевими поняттями етносів яо та дун, загальна чисельність яких не перевищує 8 мільйонів чоловік. На зворотній стороні – Велика Китайська стіна, грандіозна оборонна споруда давнини, зведену III столітті до н.е. для захисту від кочівників із півночі. Банкнота у 2 юаня прикрашена портретами представниці народу іцзу та уйгурки. Останній етнос має мало спільного з китайцями, у тому числі й у культурі (більшість уйгурів сповідує іслам), проживаючи у власному автономному окрузі крайньому заході держави. На реверсі вказана інформація про розрахунковий засіб, записана деякими офіційними мовами КНР, у тому числі монгольською. Фоном виступає морський пейзаж із образом скелі. Купюра номіналом 5 юанів нагадує про народ хуей – давню національну меншість, що в основному складається з мусульман. По сусідству в тюбетейці бачимо мешканку холодного Тибету в зимовому вбранні. Становище тибетців у КНР дуже неоднозначне, адже колись на їхні землі перекинулося полум’я громадянської війни між Гоміньданом та комуністами, що врешті-решт поклало край незалежності місцевого населення. Панорама на реверсі банкноти зображує один із природних пам’яток Китаю – фрагмент трьох ущелин на великій річці Янцзи. На 10 юанів зображено зліва – чоловік-монгол, праворуч – чоловік народності хань.

Також тематику «єднання всіх народів Китаю» мали банкноти менших номіналів зразка 1980 року – 1 цзяо (представник народності гаошань і манчжурского народу), 2 цзяо (жінка народності Буї і представниця корейського етносу), 5 цзяо (зображено двох дівчат в етнічному вбранні, які представляють національності Хмонги (Мяо) і Чжуани).

У 1980 році до раніше випущених алюмінієвих монет 1, 2 і 5 фенів приєднались латунні номіналом 1, 2 і 5 цзяо та 1 юань з мідно-нікелевого сплаву. З 1986 року монета 2 цзяо не випускається (окрім окремого випуску 2000 року), а з 1991 року змінено дизайн 1, 5 цзяо і 1 юань. Також змінився метал для їх виробництва: 1 цзяо – алюміній, 1 юань – нікельована сталь.

Цікава історія сталася з купюрою 1 юань. У п’ятій серії її не планували випускати, але потім все ж таки надрукували. І все б нічого, але її зворотний бік прикрашає дуже дивний сюжет – з води точать таємничі камені Західного озера (озеро Сиху), башта Баочу на горі Баоші та зламаний міст. Зняти краєвид під таким кутом неможливо. Тому художник поклався на свою уяву і додав на один сюжет, якнайбільше пам’яток.

На фото – банкнота 10 юанів 1999 року, Китайська Народна Республіка

П’ятий та останній випуск банкнот Китайської Народної Республіки вийшов 1 жовтня 1999 року, яка включає номінали тільки в юанях – 5, 10, 20, 50 і 100 юанів. На лицевій стороні банкнот розміщено портрет засновника КНР – Мао Цзедуна, на зворотній стороні – визначні пам’ятки природи та архітектури країни. У 2004 році вперше була випущена банкнота в 1 юань із зображенням Мао Цзедуна. В обігу перебували також старі види 1, 2 та 5 фенів.

А ось фень і цзяо випускалися виключно у виді монет. Дизайн і метал карбування для номіналів 1, 2, 5 фенів незмінний з 1955 року, а на монетах 1, 5 цзяо і 1 юань на аверсі замість герба КНР появились квіти. На монеті 1 цзяо – квітка орхідеї, з 2005 року замість алюмінію карбували зі сталі з нікелевим покриттям. 5 цзяо – з 2002 року зображено квітку лотоса, виготовлено з  нікелю з латунним покриттям. 1 юань – квітка хризантеми, сталь з нікелевим покриттям.

21 липня 2005 Китай відмовився від прив’язки юаня до долара і підняв курс національної валюти на 2%. Курс юаня тепер визначатиметься виходячи з його відношення до кошика з декількох валют. На думку китайських експертів, прив’язка до кошика валют зробить курс юаня чуйнішим до світової економічної кон’юнктури, але при цьому не створить загрози стійкості фінансової системи країни.

За оцінкою Світового банку, в 2003 році купівельна спроможність юаня становила приблизно $1/1,8 юаня. У серпні 2015 року, Центробанк Китаю протягом трьох днів поспіль (11-13 серпня) знизив курс юаня відносно долара США на 1,9, 1,6 та 1,11 відсотків відповідно, що є мінімумом більш, ніж за 20 років. Це сталося після виходу новин про сповільнення економічного зростання Китаю. Влада сподівається, що це має додатково розігріти економіку КНР. Станом на 2016 рік, режим валютного курсу китайського юаня не є цілком плаваючим, його курс прив’язаний до валютного кошика найважливіше місце в якому займає долар США. На думку експертів, у довгостроковому плані Китай зацікавлений у плаваючому валютному курсі однак такий перехід до чисто ринкового формування курсу може тривати від 10 до 15 років.

2019 року виведено з обігу банкноти номіналом 1 фень, 2 феня і 5 фенів. Таким чином з паперових грошей залишились 1, 5, 10, 20, 50 і 100 юанів. Також китайський уряд відмовився і від дрібних монет 1 фень, 2 феня і 5 фенів.

На фото – 1 юань 2019 року (сталь з нікелевим покриттям), Китайська Народна Республіка

Чергова зміна оформлення монет (1, 5 цзяо і 1 юань) відбулася у 2019 році. Загалом дизайн залишився тим самим. Проте цифру номіналу тепер нахилено. Доданий гарний обідок із мініатюрних кульок (перли). Також на зворотну сторону монети з номіналом 1 юань поміщений прихований захисний елемент: у рифленнях одиниці номіналу під певним кутом нахилу видно символ «¥» або «1». Монета 5 цзяо виготовлено, як і 1 цзяо і 1 юань, зі сталі з нікелевим покриттям.

Станом на 24 лютого 2023, валютний курс китайського юаня (за даними МВФ, ЄЦБ та НБУ) становить 6,937 юань за 1 долар США (0,1442 долара США за 1 юань), 7,332 юань за 1 євро (0,1364 євро за 1 юань) та 0,1889 юаня за 1 гривню (5,295 гривень за 1 юань).

На даний час в обігу перебувають банкноти 1, 5, 10, 20, 50, 100 юанів і монети 1, 5 цзяо та 1 юань (або 0,1¥, 0,5¥ і 1¥).