Країна: Україна
	Краузе №: KM# 127b
	Рік: 2018
	Матеріал: Папір
	Розмір: 154×75 мм
	Водяний знак: Портрет Григорія Сковороди і номінал «500»

Банкнота 500 гривень надрукована у банкното-монетному дворі Нацбанку України в 2018 році. Виготовлено на спеціальному тонованому папері з бежевим відтінком, який відповідає переважаючому кольору зображень, що є на банкноті.

Водяний знак – зображення портрета Григорія Сковороди, що повторює портретне зображення, надруковане на лицьовому боці банкноти. Зображення розміщено локально з лівого краю лицьового боку банкноти та є видимим під час розглядання банкноти проти світла. Також банкнота містить світлий елемент водяного знаку – зображення цифрового позначення номіналу, число «500», що розміщене вертикально в правій нижній частині багатотонового водяного знаку. Зображення є видимим під час розглядання банкноти проти світла (рис. 1).

Банкнота містить дві полімерні стрічки:

1. вертикально розміщену в товщі паперу захисна стрічка – полімерна стрічка видима праворуч від портрета Григорія Сковороди, і під час розглядання лицьового боку банкноти проти світла, на якій розміщено прозорі зображення у прямому та перевернутому вигляді: «500 ГРН», тризуб і підкреслене цифрове позначення номіналу «500» (рис. 2);
2. «віконна» (частково введена в товщу паперу) – полімерна стрічка темно-сірого кольору з яскраво вираженим кінематичним ефектом (рис. 3), що розміщена біля правого краю банкноти. Стрічка містить зображення числового позначення номіналу «500» та графічного знаку гривні «₴» (рис. 3а). У разі зміни кута нахилу банкноти змінюється напрямок руху фонового зображення стрічки.

Введена в обіг – 22 лютого 2019 року.

Переважаючий колір обох сторін – бежевий, коричневий.

АВЕРС

На лицевій стороні у центральній частині банкноти розташовано портрет філософа Григорія Сковороди в ліву сторону.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794) – український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали «Сократом».

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві. В 1738 році почав навчання у Києво-Могилянській академії, хоча вищої освіти не скінчив. Оскільки мав гарний голос і музичний слух, на початку грудня 1741 юного Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, створював музику на власні вірші.

У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн. Сковорода під час своїх мандрів був нерозлучний з сопілкою.

У 1753 році – повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник з етики. Незабаром мусив залишити колегіум, через доноси на нього.

1754-1759 – жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.

Протягом 1769-1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».

У 1775-1776 роках були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій») та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова». У 1785 році Сковорода об’єднав 30 віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». У 1787 році він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791 році завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому – Потоп зміїний».

З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, переважно по Слобожанщині, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами. Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.

У 71 рік поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» – запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час».

Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області, заповівши написати на своєму надгробку: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов’янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури. Сковороду можна вважати передвісником нової епохи – епохи українського романтизму.

Поверх зображенням філософа, внизу праворуч, пояснювальний напис: «ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА». Вздовж нижньої частини портрету – мікротекст «П’ЯТСОТ ГРИВЕНЬ» (рис. 4).

Праворуч від портрета розміщено елемент «SPARK» у вигляді розгорнутої книги – оптично-змінне зображення, що має кінематичний ефект, у разі зміни кута нахилу банкноти на ділянках зображення спостерігаються поступові переходи від від зеленого кольору до синього.

Нижче, під оптично-змінним зображенням, розміщено графічне зображення фонтану «Нерівна всім рівність» з написами: «* Не ра́вное всѣмъ ра́венство .» – над фонтаном, і «Лью́тся изъ разныхъ тру́бокъ, разные токи : въ ра́зные» – під фонтаном (рис. 5) – авторський малюнок Григорія Сковороди до твору «Ознаки деяких спорідненостей» з Діалогу «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру».

Є у Григорія Савича Сковороди концепція під назвою «нерівна рівність». Філософ узяв за символ фонтан, що складається з різних за об’ємом посудин, які наповнює вода. З одного боку – вони усі різного розміру, отже, нерівні. Але усі вони наповнені, тому рівні.

«Нерівна рівність» – визнання тільки однієї неминучої нерівності – нерівність здібності і покликання в одному і тому ж виді діяльності. Ця нерівність не є соціальною, вона здебільшого має природне походження.

«Бог подібний до багатого водограю, що наповнює різні посудини, відповідно до їхнього об’єму. Над водограєм напис: «Неоднакова всім рівність». Ллються з різних рурок різні струмені в різні посудини. Менша посудина має менше, але тим однакова вона з більшою, що так само повна. Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести марно хочуть? Яке бо дурне те, що супротивне блаженній природі?» – з твору «Ознаки деяких спорідненостей» з Діалогу «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар Світу» (Г. Сковорода).

У верхній центральній частині – зображення малого Державного Герба України та напис «УКРАЇНА».

Державний герб України, або малий Державний Герб України – офіційний символ держави Україна у вигляді золотого тризуба на синьому щиті.

Тризуб був затверджений як малий герб України 19 лютого 1992 року постановою Верховної Ради разом із своїм графічним зображенням. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого».

Герб походить від знаків Рюриковичів X-XII століття, з часів Київської Русі. Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Посли Київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Традиція використання герба-тризуба веде свій початок від герба Української Народної Республіки, від ухвал 12 лютого 1918 Малої ради у Коростені та 22 березня того ж року Української Центральної Ради в Києві.

З правої сторони банкноти вказано номінал: внизу – вертикальним написом «П’ЯТСОТ ГРИВЕНЬ»; вгорі – числом «500», також вертикально. Числове позначення номіналу вказано на полі з мікротексту – абревіатура «НБУ» (НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ) (рис. 6). Між вказівкою номіналу, числовим і написом, розміщено декоративний елемент – латентне (приховане) зображення цифрового позначення номіналу «500», що видиме під час розглядання банкноти під гострим кутом зору до джерела світла (рис. 7). Вздовж лівого краю цього елемента – мікротекст «УКРАЇНА» (рис. 8). А вздовж фонового закінчення з правої сторони – мікротекст «500 ГРИВЕНЬ» (рис. 9). Також з правої сторони виділені поля вгорі і внизу з повторюючим логотипами НБУ, котрий використовувався до 2018 року (рис. 10).

З лівої сторони у верхній частині, над полем водяного знаку – напис «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», під яким розміщено підпис факсиміле Голови Національного банку України Якова Смолія і напис «Голова». Ліворуч – наскрізний елемент (рис. 11), що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається число «500» (рис. 11а). Внизу, під полем водяного знаку – цифрове позначення номіналу «500», в якому чергується число «500» і зображення гривні часів Київської Русі (рис. 12).

«Гривня» спочатку була ваговою одиницею Київської Русі, її виникнення відносять до VIII-ІХ ст.. З поширенням на території Русі арабських дирхамів певну їх кількість стали прирівнювати за вагою до вагової гривні. Поступово гривня набула значення не лише вагової, але й лічильної одиниці. В джерелах часів Київської Русі лічильну гривну називають «гривною кун». У ваговій гривні зважували також срібло в злитках, прикрасах чи уламках. Згодом злитки срібла стандартної форми і ваги стали монетами.

Монетна гривна відома з середини XI століття. Першими виникли київські монетні гривні –  ромбоподібні злитки вагою близько 164 г. Майже одночасно з’явилися новгородські гривні – паличкоподібні злитки вагою близько 204,7 г. Трохи пізніше – чернігівські, які за формою подібні до київських, але за вагою тотожні новгородським

Гривня лишалась грошовою одиницею на Русі до XIV століття. Під час монголо-татарської навали (з другої половини XIII ст.) срібні гривні стали ділити, рубаючи їх навпіл. Так з’явилися рублі (від слова рубати, тобто обрубок гривні).

Біля лівого краю, посередині, розміщено фрагмент декоративного елементу аналогічний тому, що знаходиться з правої сторони з латентним зображення цифрового позначення номіналу. Рядом стилізоване зображення квітки.

Дизайн лицевої сторони доповнює тло банкноти з елементами антисканерної сітки: частина з правої  сторони – зображення з тонких ліній, що під час копіювання або сканування банкноти відтворюється у вигляді «муару» (рис. 13); гільйоширна сітка виконана орловським друком: у центральній і правій частинах – спеціальний вид друку, що забезпечує різкий перехід одного кольору в інший на елементах дизайну без їх розривів і зміщення (рис. 14).

РЕВЕРС

На зворотній стороні банкноти, у центральній частині, зображено будівлю Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії.

Києво-Могилянська академія – стародавній навчальний заклад у Києві, який під такою назвою існував від 1632 до 1817 року. Засновником Академії є Петро Могила. Фактично всі сучасні українські ВНЗ тою чи іншою мірою є духовними спадкоємцями цього закладу через вихованців Академії, які стали засновниками відповідних нових богословських, філософських і наукових шкіл у цих вишах.

Декілька сучасних вищих навчальних закладів претендують на спадкоємність від Києво-Могилянської академії, серед них насамперед Національний університет «Києво-Могилянська академія», а також Київські духовні академія і семінарія та Київська православна богословська академія.

Ніхто за життя Петра Могили не називав колегію (академію) «Могилянською», ні польські королі, ні московські царі. Це сталося вже понад двадцять років після його смерті. Вперше цю назву знаходимо в грамоті короля Польщі Михаїла Корибута Вишневецького (внучатого небожа Петра Могили, сина Яреми, онука Раїни Могилянки) в 1670 році: «Ми нашою королівською владою дозволили, після такого тяжкого руйнування і спустошення, відновити помянуту Києво-Могилянську колегію і в ній школи».

За часів свого існування Київську академію називали на честь своїх благодійників. Крім Києво-Могилянської, на честь Петра Могили, її називали також Могило-Заборовською, на честь Рафаїла Заборовського. За часів гетьмана Івана Мазепи академію також називали Могилянсько-Мазепинською.

Вікіпедія ->

Староакадемічний корпус (Мазепин корпус, Академічний корпус) – навчальний корпус Києво-Могилянської академії, збудований у першій половині XVIII століття у стилі українського бароко. Належить до комплексу споруд Братського монастиря, пам’ятка архітектури та історії національного значення, входить до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Займає північну частину подвір’я Національного університету «Києво-Могилянська академія» на розі Контрактової площі й вулиці Григорія Сковороди. Головний фасад звернено у бік подвір’я.

У 1730-х роках став двоповерховим, після перебудов XIX століття набув теперішнього вигляду.

У стінах Староакадемічного корпусу навчалося багато видатних діячів, зокрема філософ Григорій Сковорода, архітектор Іван Григорович-Барський, композитор Артемій Ведель, письменники Іван Нечуй-Левицький та Петро Гулак-Артемовський, видатний вчений Данило Самойлович.

Вікіпедія ->

Під зображенням, праворуч, пояснювальний напис: «Києво-Могилянська Академія». У зображенні академії приховано мікротекст «НБУ» (Національний Банк України), що повторюється та формує горизонтальну лінію у нижній частині центрального зображення (рис. 15).

Зображення Києво-Могилянської Академії виконано на тлі композиції з орловського рослинного орнаменту (рис. 16) ліворуч і праворуч печатки Києво-Могилянської академії, яку використовували у XVIII столітті (з круговим латинським написом «ACADEMIA KIIOVIENSIS SIGILLUM» та зображенням Староакадемічного корпусу в центрі).

В 1760 року (ще при Давиді Нащинському) печатка Києво-Могилянської академії змінилася. Нову печатку (також тиснену), а саме ту, на котрій зображений академічний корпус з південного боку на всю його довжину і котра широковідома, ми знаходимо під атестатом, який 12 жовтня 1760 року був виданий префектом Академії і учителем Богослів’я Самуїлом Миславським студенту філософії Павлу Коропчевському у тому, що він навчався в Академії та присягав.

Цією печаткою користувались принаймні при ректорах Самуїлі Миславському та Тарасі Вербицькому. Про це свідчить Білет, виданий студенту риторики Івану Хижковському (?) «для испрошения пособия» 13 травня 1769 року префектом Академії Ієромонахом Никодимом (Панкратьєвим). Про це свідчить і Н. Петров, який, описуючи рукописи церковно-археологічного музею, під № 619 відзначив, що квиток, який був даний студентові Київської Академії Василю Борзаковському на вихід за Дніпро у село Голце … до брата-священика Іоана Борзаковського 15 грудня 1771 року, був скріплений академічною печаткою, на котрій зображено академічний корпус. Незважаючи на те, що цей документ, здається, загублено, ми можемо гадати, що мова тут йде про цю ж печатку.

CRITERIO CRISTIANO ->

Стилізовану печатку зображено в середині рослинного орнаменту, що обмежується мікротекстом цифрового позначення номіналу «500» (рис. 17).

Над центральним зображенням – напис номіналу «П’ЯТСОТ ГРИВЕНЬ».

Ліворуч від зображення академії вгорі і внизу вказано цифрове позначення «500», а посередині напис «ГРИВЕНЬ». Числа і напис виконано вертикально.

З правої сторони вгорі розміщено наскрізний елемент цифрового позначення номіналу «500» (рис. 18). Внизу правої частини, під полем водяного знаку, цифрове позначення номіналу «500», ліворуч – рік випуску банкноти «2018». У нижній центральній частині, під зображенням Києво-Могилянської Академії, також цифрове позначення номіналу «500» виконане негативним друком (рис. 19).

Серійний номер знаходиться у нижній центральній частині банкноти фарбою червоного кольору і вздовж правого краю банкноти виконаний шрифтом зі змінною висотою знаків фарбою чорного кольору.

Дизайн зворотного боку банкноти доповнює захисна антисканерна сітки, яку виконано з лівої і правої  сторон – зображення з тонких ліній, що під час копіювання або сканування банкноти відтворюється у вигляді «муару» (рис. 20); орловський друк, у центральній і правій частинах – спеціальний вид друку, що забезпечує різкий перехід одного кольору в інший на елементах дизайну без їх розривів і зміщення (рис. 16); елементи гільйоширної сітки – орнамент у вигляді густої мережі хвилястих фігурних ліній, що переплітаються між собою (рис. 19).

ПРИМІТКА 1

На реверсі банкноти зображено Староакадемічний корпус Києво-Могилянської академії з проекту митрополита Рафаїла Заборовського (1731 року).

У XVII столітті житлову забудову Подолу (ред. – історична місцевість Києва) становили невеликі одно- і двоповерхові дерев’яні будинки. Забудова Братського монастиря також була переважно дерев’яна. Від 1690-х років за гетьмана Іван Мазепа розбудовується монастир й Академія, зокрема 1703 року закладено великий кам’яний навчальний корпус.

Первісно Староакадемічний корпус був одноповерховим, прямокутним, із трьома входами до сіней, які вели до шести навчальних класів.

Подальшу розбудову провадив митрополит Рафаїл Заборовський. У 1732-му він звернувся до Священного синоду з клопотанням про розширення корпусу та надбудову двох поверхів. За підтримки гетьмана Данила Апостола митрополит санкціонував кампанію збору коштів на будівельні роботи й сам пожертвував велику на той час суму 1640 рублів. Коли синод дав згоду, перебудовувати корпус запросили Йоганна-Ґоттфріда Шеделя. Він залишив незайманим перший поверх – монументальну прямокутну споруду з дуже товстими стінами, арками та галереями внизу. На фасаді надбудови з боку подвір’я була відкрита лоджія з дев’яти прогонів напівциркульних арок, які спиралися на класичні здвоєні колони. Північний фасад був простіший, з високими здвоєними пілястрами, між якими розміщено по два вікна, прикрашені наличниками з орнаментом. Усю будівлю перекривав чотирисхилий дах. За планом, у надбудованому поверсі мали розміститися класи філософії, богослов’я, зали для диспутів. Частину робіт завершено до 1736 року. До корпусу прибудовано Благовіщенську (конгрегаційну) церкву, освячення якої відбулося 1740 року.

Вікіпедія ->

ПРИМІТКА 2

В 2022 року за рішенням ЮНЕСКО Україна і весь світ відзначає 300-річчя великого філософа мандрівника Григорія Сковороди. Його ім’я знають і поважають в усьому світі. Але у цей знаменний рік під час російсько-українській війні окупаційні війська фашистської росії (рашисти) знищили Музей Григорія Сковороди, який знаходився у Харківській області.

Ще в перший день повномасштабної війни українці зрозуміли – в росії немає правил ведення війни. Вони руйнують на своєму шляху все – все, що українці так довго створювали. росіяни руйнують наші домівки, намагаються знищити нашу культуру.

Так, в ніч на 7 травня від ракетного удару постраждав Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди у селі Сковородинівка.

Це невеличке село знамените тим, що тут жив і творив відомий мислитель Григорій Сковорода. Тут стоїть і знаменитий дуб, під яким любив працювати Григорій Сковорода. Сама експозиція літературно-меморіального музею розміщена в будинку поміщиків Ковалівських. У перших двох залах розкривається життєвий шлях просвітителя, його основні філософські ідеї та художні твори. Третій зал присвячений вшануванню мислителя та вивченню його творчості у ХІХ–ХХІ ст. Завершується екскурсія біля меморіальної кімнати, де жив і помер Григорій Сковорода, йдеться на сторінці музею.

«Ще раз підтверджено, що немає ніяких правил війни. Це ж не стратегічний об’єкт. Тим паче, коли готувалися до 300-ліття», – каже Ганна Ярміш. Вона працює завідувачкою науково-освітнього відділу Національного літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди.

Цього року виповнюється 300 років з дня народження великого філософа. До цієї пам’ятної дати музейники планували реконструкцію території: хотіли зробити паркову зону, встановити улюблений символ Сковороди, який зображений на 500-гривневій банкноті – фонтан з авторського малюнку Григорія Сковороди до твору «Ознаки деяких спорідненостей» з Діалогу «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру».