Країна: Україна
	Краузе №: KM# 122c
	Рік: 2014
	Матеріал: Папір
	Розмір: 142×75 мм
	Водяний знак: Портрет Тараса Шевченка і число «100»

Банкнота 100 гривень надрукована у банкнотно-монетному дворі Нацбанку України в 2014 році. Виготовлено на спеціальному тонованому папері (cвiтлооливкового відтінку), який відповідає переважаючому кольору зображень, що є на банкноті. Папір не флуоресціює в ультрафіолетових променях.

Водяний знак – видиме на вільній від друку площі банкноти при її перегляді проти світла зображення Тараса Шевченка, складене внутрішньою структурою паперу. Також містить локальний водяний знак, світлий елемент водяного знаку – число «100» (рис. 1).

Банкнота містить вертикально розміщену в товщі паперу між водяним знаком та портретом захисну стрічку – полімерна стрічка видима ліворуч від центру банкноти під час розглядання лицьового боку банкноти проти світла, на якій розміщено прозорі зображення у прямому та переверну тому вигляді: «100 ГРН», тризуб і підкреслене цифрове позначення номіналу «100» (рис. 2).

Дизайнери – брати Олександр і Сергій Харуки (разом з Володимиром Тараном).

Введена в обіг – 1 червня 2014 року.

Переважаючий колір обох сторін – жовто-коричневий, темно-зелений.

АВЕРС

На лицевій стороні у правій частині банкноти розташовано портрет письменника і художника Тараса Шевченка (див. – примітку) в ліву сторону.

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) – видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

Народився в сім’ї селянина 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року в селі Моринці на Черкащині. Рано залишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років його взяли «козачком» до двору поміщика П.Енгельгарда, з яким переїхав спочатку до Вільно, а потім – до Петербурга. У 1832 р. Шевченка віддали «у науку» до художника В.Ширяєва. У 1838 році за пiдтримки К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вєльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Шевченка викупили з кріпацтва.

Того ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку він закінчив у 1844 році. У 1843 та 1845 рр. Шевченко приїжджав на Україну i працював художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. У лютому 1847 року Т. Шевченка затверджено на посаду викладача малювання Київського університету. 24 березня 1847 р. за участь в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та за антисамодержавницькі поезії Т.Шевченка заарештовано та заслано до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати i малювати. Під час заслання Шевченко як художник увійшов до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.

У 1857 році зусиллями друзів Т. Шевченка повернули з заслання й у 1858 році він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 році приїхав в Україну, але перебував під наглядом поліції. Йому заборонили постійно проживати в Україні і зобов’язали переїхати до столиці. Десятирічне заслання, хвороби призвели до передчасної смерті Т. Шевченка 26 лютого (за новим стилем 10 березня) 1861 року. Поховали його спочатку на Смоленському цвинтарі у Петербурзi, у травні 1861 року прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Т. Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій «Кобзар», у 1845 році – героїчно-романтична поема «Гайдамаки». В 1843-45 роках він написав цикл поезій «Три літа» (центральним твором якого є «Сон»), поему «Кавказ», послання «І мертвим і живим…», поезії «Чигирине, Чигирине», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові» та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. Під час ув’язнення писав вірші, які згодом об’єднав у цикл «В казематі». У 1854-1858 роках написав російською мовою повісті «Музикант», «Художник», «Нещасний», «Капітанша», «Близнята». Останніми прозовими творами Т. Шевченка є повість «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» (1856-1858) та щоденникові записи «Журнал». В Україні у 1858 році Т. Шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Т. Шевченка цього періоду опубліковано в журналі «Основа» та альманасі «Хата».

Т. Шевченко є одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (втрачено більше 160). У 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

Ім’я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам’ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім’ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім’я видатного сина українського народу – Тараса Шевченка.

Київський Національний університет ім. Т. Шевченка ->

Під зображенням Національного героя України, праворуч, пояснювальний напис: «ТАРАС ШЕВЧЕНКО». Праворуч від портрету – вертикальна смуга з орнаментним закінченнями (вгорі і внизу) з повторюючими мікрочислами «100» (рис. 3). В середній частині смуги вказано номінал вертикальним числом «100» і прихований (латентний) напис «ГРИВЕНЬ» (рис. 4), що видиме під час розглядання банкноти під гострим кутом зору до джерела світла. Ліворуч вздовж смуги – мікротекст «СТО ГРИВЕНЬ» (рис. 3а). Праворуч від смуги вертикально розміщено напис номіналу – «СТО ГРИВЕНЬ».

У центральній частині банкноти, ліворуч від портрета Шевченка, фон утворює «сітка» з числами «100». Вздовж лівого закінчення «сітки» – мікротекст (абревіатура): «НБУ» (Національний банк України) (рис. 5). Поверх «сітки» зображено фрагмент з його роботи «Катерина», і атрибути художника – палітра і пензлі.

«Катерина» – картина Тараса Григоровича Шевченка, виконана ним на тему однойменної поеми влітку 1842 року в Санкт-Петербурзі.

Про створення цієї картини Т. Г. Шевченко повідомляє в листі від 25 січня 1843 року до Г. С. Тарновського:

«…Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче…, а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина.»

Праворуч знизу чорною фарбою дата і підпис автора: 1842. Т. Шевченко. Під ними червоною фарбою другий авторський підпис: 1842. Т. Шевченко.

Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (інв. № ж – 100). Попередні місця збереження: збірка Г. С. Тарновського, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові (№ 427), Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, (Харків), Центральний музей Т. Г. Шевченка, (Київ).

1939 року картина експонувалася на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві; 1951 року –  на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві.

Вікіпедія ->

Нижче, під картиною розташована цитата з вірша поета «Чи ми ще зійдемося знову…» з циклу «В казематі» (рис. 6):

Свою Україну любіть.
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

У верхній лівій частині, на полі водяного знаку, напис «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», під яким розміщено підпис факсиміле Голови Національного банку України Степана Кубіва і напис «ГОЛОВА».  Праворуч від напису розміщено декоративний елемент із зображенням малого Державного Герба України (рис. 7) – латентне (приховане) зображення цифрового позначення номіналу «100», що видиме під час розглядання банкноти під гострим кутом зору до джерела світла.

Державний герб України, або малий Державний Герб України – офіційний символ держави Україна у вигляді золотого тризуба на синьому щиті.

Тризуб був затверджений як малий герб України 19 лютого 1992 року постановою Верховної Ради разом із своїм графічним зображенням. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого».

Герб походить від знаків Рюриковичів X-XII століття, з часів Київської Русі. Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Посли Київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Традиція використання герба-тризуба веде свій початок від герба Української Народної Республіки, від ухвал 12 лютого 1918 Малої ради у Коростені та 22 березня того ж року Української Центральної Ради в Києві.

У нижній лівій частині, на полі водяного знаку, цифрове позначення номіналу «100», надруковано оптично-змінною фарбою, що змінює свій колір під час розглядання банкноти під різними кутами зору і змінює колір з малиново-фіолетового на оливково-зелений. Праворуч – зображення гривні часів Київської Русі, з мікротекстом «УКРАЇНА» вздовж чотирьох сторін (рис. 8) – наскрізний елемент, що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається літера «У» (рис. 8а).

«Гривня» спочатку була ваговою одиницею Київської Русі, її виникнення відносять до VIII-ІХ ст.. З поширенням на території Русі арабських дирхамів певну їх кількість стали прирівнювати за вагою до вагової гривні. Поступово гривня набула значення не лише вагової, але й лічильної одиниці. В джерелах часів Київської Русі лічильну гривну називають «гривною кун». У ваговій гривні зважували також срібло в злитках, прикрасах чи уламках. Згодом злитки срібла стандартної форми і ваги стали монетами.

Монетна гривна відома з середини XI століття. Першими виникли київські монетні гривні –  ромбоподібні злитки вагою близько 164 г. Майже одночасно з’явилися новгородські гривні – паличкоподібні злитки вагою близько 204,7 г. Трохи пізніше – чернігівські, які за формою подібні до київських, але за вагою тотожні новгородським

Гривня лишалась грошовою одиницею на Русі до XIV століття. Під час монголо-татарської навали (з другої половини XIII ст.) срібні гривні стали ділити, рубаючи їх навпіл. Так з’явилися рублі (від слова рубати, тобто обрубок гривні).

Дизайн лицевої сторони доповнює тло банкноти з елементами антисканерної сітки: з лівої сторони над і під частиною водяного знаку – вертикальні і горизонтальні лінії, утворюючи ромби, що візуалізують квадрати (рис. 9); вгорі і внизу центральної  і правої частин банкноти – діагональні лінії різної товщини і мультикольору, утворюючи візерунок (рис. 10) – «орловський» друк.

РЕВЕРС

На зворотній стороні в центральній частині – зображення кобзаря та хлопчика, перенесені з малюнка Тараса Шевченка «Козак-бандурист», на фоні краєвиду Чернечої гори біля міста Канева та ріки Дніпро.

«Козак-бандурист» – утрачений малюнок авторства Тараса Шевченка, знищений пожежею в маєтку Капністів у 1919 році. Твір відомий завдяки двом збереженим фотокопіям. Один із найбільших малюнків художника, виконаних сепійною технікою. Сюжетно малюнок пов’язаний із поемою «Невольник» («Сліпий»), а стилістично – з народними картинами із зображеннями козака Мамая.

Малюнок був створений у 1843 році, під час першої подорожі Тараса Шевченка Україною. Місцем створення вважається село Ісківці на Полтавщині. Першим власником малюнку був миргородський повітовий предводитель дворянства Олексій Капніст, по його смерті малюнок залишався власністю родини Капністів.

Він експонувався на «Першій виставці української старовини», яка проводилася у будинку Лебединської управи у 1918 році. Укладач каталогу виставки, мистецтвознавець Стефан Таранушенко, так описав експонат: «Кобзар з поводирем».

Малюнок вперше згадується у літературі під назвою «Кобзар з поводирем» (1918), вперше опублікована репродукція музейної версії світлини у 1936 році в «Літературній газеті» під назвою «Молодий кобзар з поводирем». Також, у літературі використовувалися такі назви: «Автоиллюстрация к „Невольнику“», «Автоиллюстрация». У сьомий том Повного зібрання творів Тараса Шевченка в десяти томах, малюнок був включений під назвою «Сліпий (невольник)» як і однойменна поема поета створена через два роки після малюнку. Володимир Яцюк вказував на штучність назви та запропонував замінити її на «Козак-бандурист». У новому, дванадцятитомному, повному зібранні творів Шевченка, малюнок отримав назву запропоновану Яцюком.

Вікіпедія ->

Чернеча гора або Тарасова гора – гора в місті Канів, складова частина Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора», місце поховання українського поета Тараса Шевченка.

Тарасова (Чернеча) гора – складова частина Канівських гір і Мошенського плато, що розтягнулось на 70 км вздовж Дніпра. Ця гора – одна з найвищих у Каневі. Вона являє собою заокруглений прибережний виступ з дуже крутими схилами між двома ярами — Меланчиним потоком і Крутим ярком, який відмежовує гору зі сходу.

Новітня історія Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли на ній перепоховали Тараса Шевченка. Канівці перейменували гору на Тарасову. Влітку 1884 року за народні кошти на Тарасовій горі збудували перший народний музей Кобзаря – Тарасову світлицю, впорядкували його могилу і встановили монументальний чавунний пам’ятник-хрест за проектом академіка архітектури Віктора Сичугова.

10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року зі встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам’ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко).

Вікіпедія ->

Дніпро – четверта за довжиною і третя за площею басейну річка Європи, річка з найдовшою течією в Україні. У природному стані довжина Дніпра становила 2285 км, тепер (після побудови каскаду ГЕС та водосховищ, коли в багатьох місцях випрямили фарватер) – 2201 км; у межах України – 981 км. Площа басейну – 504 тис. км², з них у межах України – 291,4 тис. км².

Назва Дніпро є скіфською за походженням. Скіфське Данапр перекладається як «глибока річка» (дан – річка + апр – глибокий).

Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, що називається «Мельпомена»: Борисфен – так він називав Дніпро. Перші вітчизняні відомості про Дніпро є в літописах Київської Русі – «Повість временних літ» й у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім».

Нині водою річки користується 70 % населення України (майже 35 мільйонів осіб), також на нього припадає половина всіх річкових шляхів країни й основна частина (близько 60 %) річкових перевезень вантажів і пасажирів.

Образ річки пов’язаний з усією творчістю Тараса Шевченка, в тому числі як символ історичної долі українського народу. Шевченків «Заповіт» і поховання поета над Дніпром великою мірою визначили і нині живу традицію шанування річки як української національної святині.

Вікіпедія ->

Бандурист і хлопець виконані з повторюючих мікроцифр «100» (рис. 11).

Вздовж правого і лівого країв банкноти – ледь помітний вертикальний напис «УКРАЇНА». З лівої сторони зображена вертикальна смуга з орнаментом, в середині якої – номінал числом «100» (вертикально). Поверх верхньої частини смуги зображено логотип НБУ, котрий використовувався до 2018 року. Лівіше, поверх смуги – номінал написом «СТО ГРИВЕНЬ». Вздовж двох сторін смуги міститься мікротекст «УКРАЇНА» (рис. 12).

У правому нижньому куті – цифрове позначення номіналу «100», в якому мікроцифри «100» (рис. 13). Ліворуч від номіналу зображення гривні часів Київської Русі – наскрізний елемент, що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається літера «У». Лівіше від зображення гривні вказано рік випуску – «2014».

Серійний номер знаходиться у лівому нижньому куті фарбою червоного кольору та в правому верхньому куті фарбою чорного кольору.

Дизайн зворотного боку банкноти доповнюють захисна антисканерна сітки – смуга вздовж лівого краю і частина з правої сторони (місце водяного знаку) – лінії зі зміною кута нахилу (рис. 14); «орловський» друк – над центральним зображенням і під ним, лінії різної товщини і відтінків мультикольору, утворюючи візерунок. Серед нижнього візерунка приховано число номіналу – «100» (рис. 15).

ПРИМІТКА

На аверсі банкноти портрет Тараса Шевченка перенесено з автопортрета митця. Але, що цікаво, на банкноті дизайнери  портрет зобразили у дзеркальному відображенні. І вийшло, що волосся у Тараса Шевченка на банкноті зачесане в інший бік, ніж на автопортреті.

Автопортрет Тараса Шевченка, виконаний ним взимку 1840-1841 років у Санкт-Петербурзі. Полотно (овал), олія. Розмір 43×35.

Про створення цього твору згадує товариш Шевченка по Академії мистецтв Ф. П. Пономарьов:

«Я был с Шевченко самый близкий друг. В конце 1830-х и в начале 1840-х годов мы были неразлучны почти ежедневно. Он жил на Острову, в 5-й линии, дом Аренста, а я в Академии художеств, где имел мастерскую, данную мне за успехи в рисовании и лепке. Эта мастерская (бывшая старая церковная ризница) состояла из одной комнаты с антресолями. На этих антресолях мой бедный Тарас помещался во время тяжкой своей болезни, поглощавшей наши скудные средства. В это самое время он написал с себя масляными красками портрет: …и подаренный мне торс св. Себастиана с натуры, в классах Академии. Рядом с моею мастерской находилась мастерская художника Петра Степановича Петровского, работавшего над программою «Агарь в пустыне».

Згадка Пономарьова про те, що одночасно з працею Шевченка над автопортретом і «Себастьяном» художник Петровський працював над програмою «Агарь в пустыне», дає підставу для датування цих двох творів Шевченка, оскільки Петровський працював над згаданою програмою протягом зими 1840- 1841 років і в кінці квітня вона була представлена на розгляд Товариства заохочування художників в Петербурзі.

Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: збірка О. О. Бахрушина, Державний історичний музей (Москва), Галерея картин Т. Г. Шевченка (Харків), Центральний музей Т. Г. Шевченка (Київ).

1939 року експонувався на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві; 1951 року – на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві.

Вікіпедія ->