Країна: Україна
	Краузе №: KM#
	Рік: 2019
	Матеріал: Папір
	Розмір: 136×72 мм
	Водяний знак: Портрет Михайла Грушевського і число «50»

Банкнота 50 гривень надрукована у банкнотно-монетному дворі Нацбанку України в 2019 році. Виготовлено на спеціальному тонованому папері із світло-зеленим відтінком, який відповідає переважаючому кольору зображень, що є на банкноті.

Водяний знак – видиме на вільній від друку площі банкноти при її перегляді проти світла зображення Івана Франка, надруковане на лицьовому боці банкноти. Також містить локальний водяний знак, світлий елемент водяного знаку – зображення цифрового позначення номіналу, розміщене вертикально в правій нижній частині багатотонового водяного знаку – число «50» (рис. 1).

Банкнота містить вертикально розміщену в товщі паперу між водяним знаком та портретом захисну стрічку – полімерна стрічка видима ліворуч від центру банкноти під час розглядання лицьового боку банкноти проти світла, на якій розміщено прозорі зображення у прямому та переверну тому вигляді: «50 ГРН», тризуб і підкреслене цифрове позначення номіналу «50» (рис. 2).

Введена в обіг – 20 грудня 2019 року.

Переважаючий колір обох сторін – фіолетовий.

АВЕРС

На лицевій стороні у центральній частині банкноти розташовано портрет історика, Голови центральної Ради УНР Михайла Грушевського в ліву сторону.

Михайло Грушевський (1866-1934) – лідер українського національного руху, професор Львівського університету, член Чеської академії наук і мистецтв, академік ВУАН, Академік наук СРСР. Український історик та літературознавець, публіцист та письменник, політичний та державний діяч, Голова Центральної Ради УНР. Автор майже 2 тисяч праць з української й світової історії, історіографії, літератури, соціології, етнографії, археології та спеціальних історичних дисциплін. Творець української наукової історіографії та автор схеми українського історичного процесу від найдавніших часів до 1925 включно.

Михайло Сергійович Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 в місті Холм, Люблінської губернії Королівства Польського в сім’ї педагога. Після початкової домашньої освіти закінчив Тифліську гімназію, потім продовжив навчання в Університеті Святого Володимира на історико-філологічному факультеті.

Свою трудову діяльність розпочав з посади професора Львівського університету (1894), очоливши кафедру «Всесвітньої історії зі спеціальним ухилом на історію Східної Європи» та обіймав цю посаду до Першої світової війни 1914 року. За редакцією вченого було видано 113 томів «Записки наукового товариства імені Шевченка» (1895-1913). У 1898 році став співзасновником і редактором журналу «Літературно-науковий вісник». Глобальні історичні дослідження М. С. Грушевського вилились в багатотомну працю «Історії України-Руси», перший том якої був виданий у Львові в 1898 році. Для історика написання такої роботи стало справою честі представленого ним покоління. Паралельно велася робота над нарисами історії України «Нариси історії українського народу» (1904) та «Ілюстрована історія України» (1913).

Завдяки ініціативі Грушевського у Львові створене Суспільство Прихильників української літератури, науки та мистецтва, яке посприяло розвитку творчої інтелігенції з усіх українських куточків. Під час Першої світової війни, восени 1915 року, після арешту в Києві та п’ятимісячного ув’язнення в Лук’янівці, за клопотанням вчених повернувся в Москву, де співпрацював з виданням «Українське життя». Завдяки лютневій революції 1917 року і падіння самодержавства в Росії Грушевський повернувся до Києва.

8 квітня 1917 року, був обраний головою Української Центральної Ради на Всеукраїнському національному конгресі та став автором головних політичних документів УЦР, Конституції. Після гетьманського перевороту Грушевський опинився в еміграції й відійшов від політичної діяльності, де і почав роботу над одним з таких багатотомних проектів «Історії Української літератури». У березні 1924 року, Грушевський повернувся в Україну та очолив всі головні історичні організації ВУАН. Під його керівництвом випущено 80 книг. У 1929 році М. С. Грушевського обрано академіком АН СРСР. За прагнення академіка Грушевського до незалежності держави України, був репресованих радянською владою, а його праці не видавалися до 1991 року, знищувалися, вилучалися з бібліотек і замовчувалися.

Помер у 1937 році в Кисловодську. Похований в Києві на Байковому кладовищі. Тільки в незалежній Україні Михайло Грушевський отримав належну оцінку свого неоціненного вкладу в українську науку і державність.

Наш формат ->

Поверх зображенням історика, внизу праворуч, пояснювальний напис: «МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ». Вздовж нижньої частини портрету – мікротекст «П’ЯТДЕСЯТ ГРИВЕНЬ» (рис. 3).

Праворуч від портрету – фонове зображення ілюстрації з книги Михайла Грушевського «Ілюстрована історія України» із написом: «Історія України».

Авторові книги «Ілюстрована історія України» Михайлу Грушевському безумовно належить перше місце в ієрархії українських істориків – в сучасній Україні він один із самих популярних.  За допомогою  фотографій    пам’яток писемності та  мистецтва, портретів історичних діячів та визначних місць читач знайомиться з особливостями старого побуту і художньою творчістю різних епох.

Ця праця Грушевського відома широкому колу читачів, і є безцінною історичною і культурною пам’яткою. Видання вперше друкується в друкарні Кульженка Стефана Васильовича в 1912 році (Київ-Львів, 1912 р.). Кілька разів перевидавалась з доповненням. Зокрема, в 1921 році київським видавництво «Дніпросоюз», надруковане в австрійському Відні в друкарні J. N. Vernay (Київ-Відень, 1921 р.), цікавий тим, що останні сторінки історії України дописані Грушевським «по гарячих слідах» до фактичного проголошення Павла Скоропадського гетьманом.

Пропонуємо перший абзац з передмови «Ілюстрована історія України»:

«Ся книга була задумана давно. Як тільки настала якась свобода українського слову в Росії (1905), першою моєї гадкою було — що тепер можна буде здійснити сей давній замір — видати пристуино написану ілюстровану історію України. Перше одначе я задумав видаїи коротку популярну історію, котра й вийшла весною 1907 р. під назвою „Про старі часи на Україні“ в закінченню сеї книжки я тоді пообіцяв скоре виданнє більшої ілюстрованої історії (се закінченне чомусь в більшости примірників було видавцями ропущене, а тільки в декотрих зіставлене). Одначе ріжні пригоди знеохотили мене потім до сього діла, і тільки минулого року, бажаючи подякувати українському громадянству, що привитало мене з двадцяти-пятїлитєм моєї письменської дїяльности, вернувсь я до отсього діла і випускаю тепер отсю книгу.»

Дану ілюстрацію виконав  український художник, архітектор, графік Василь Кричевський, який давно співпрацював з Михайлом Грушевським. Він робив обкладинки для його книг, консультувався з історичних питань, та і взагалі вони були у хороших стосунках. Цікаво, що Кричевський зберігав у домі Грушевського свій архів.

Тож не дивно, що державну символіку щойно посталої Української народної республіки доручили розробляти саме Василеві Кричевському, який дійсно був на той час кращим українським графіком. В. Кричевський виконує герб УНР, печатку і працює над грошовими купюрами.

У верхній центральній частині – зображення малого Державного Герба України та напис «УКРАЇНА».

Державний герб України, або малий Державний Герб України – офіційний символ держави Україна у вигляді золотого тризуба на синьому щиті.

Тризуб був затверджений як малий герб України 19 лютого 1992 року постановою Верховної Ради разом із своїм графічним зображенням. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого».

Герб походить від знаків Рюриковичів X-XII століття, з часів Київської Русі. Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Посли Київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Традиція використання герба-тризуба веде свій початок від герба Української Народної Республіки, від ухвал 12 лютого 1918 Малої ради у Коростені та 22 березня того ж року Української Центральної Ради в Києві.

Нижче, під гербом і написом розміщено оптично-змінний елемент – стилізоване зображення прапора, колір якого змінюється під час розглядання банкноти під різними кутами зору з малиново-фіолетового на оливково-зелений.

З правої сторони банкноти вказано номінал: внизу – вертикальним написом «П’ЯТДЕСЯТ ГРИВЕНЬ»; вгорі – числом «50», також вертикально. Числове позначення номіналу вказано на полі з мікротексту – абревіатура «НБУ» (НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ) (рис. 4). Між вказівкою номіналу, числовим і написом, розміщено декоративний елемент – латентне (приховане) зображення цифрового позначення номіналу «50», що видиме під час розглядання банкноти під гострим кутом зору до джерела світла (рис. 5). Вздовж лівого краю цього елемента – мікротекст «УКРАЇНА» (рис. 6). А вздовж фонового закінчення з правої сторони – мікротекст «50 ГРИВЕНЬ» (рис. 7). Також з правої сторони виділені поля вгорі і внизу з повторюючим гербом України – тризубами (рис. 8).

З лівої сторони у верхній частині, над полем водяного знаку – напис «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», під яким розміщено підпис факсиміле Голови Національного банку України Якова Смолія і напис «Голова». Ліворуч – наскрізний елемент (рис. 9), що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається число «50» (рис. 9а). Внизу, під полем водяного знаку – цифрове позначення номіналу «50», в якому чергується число «50» і зображення гривні часів Київської Русі (рис. 10).

«Гривня» спочатку була ваговою одиницею Київської Русі, її виникнення відносять до VIII-ІХ ст.. З поширенням на території Русі арабських дирхамів певну їх кількість стали прирівнювати за вагою до вагової гривні. Поступово гривня набула значення не лише вагової, але й лічильної одиниці. В джерелах часів Київської Русі лічильну гривну називають «гривною кун». У ваговій гривні зважували також срібло в злитках, прикрасах чи уламках. Згодом злитки срібла стандартної форми і ваги стали монетами.

Монетна гривна відома з середини XI століття. Першими виникли київські монетні гривні –  ромбоподібні злитки вагою близько 164 г. Майже одночасно з’явилися новгородські гривні – паличкоподібні злитки вагою близько 204,7 г. Трохи пізніше – чернігівські, які за формою подібні до київських, але за вагою тотожні новгородським

Гривня лишалась грошовою одиницею на Русі до XIV століття. Під час монголо-татарської навали (з другої половини XIII ст.) срібні гривні стали ділити, рубаючи їх навпіл. Так з’явилися рублі (від слова рубати, тобто обрубок гривні).

Біля лівого краю, посередині, розміщено фрагмент декоративного елементу аналогічний до того, що знаходиться з правої сторони з латентним зображення цифрового позначення номіналу. Рядом стилізоване зображення квітки.

Дизайн лицевої сторони доповнює тло банкноти з елементами антисканерної сітки: частина з правої  сторони – зображення з тонких ліній, що під час копіювання або сканування банкноти відтворюється у вигляді «муару» (рис. 11); орловський друк: у центральній і правій частинах – спеціальний вид друку, що забезпечує різкий перехід одного кольору в інший на елементах дизайну без їх розривів і зміщення (рис. 12).

РЕВЕРС

На зворотній стороні в центральній частині – зображення будинку Української Центральної Ради УНР (зараз Київський міський будинок вчителя).

Оригінал IV Універсалу Центральної Ради про проголошення УНР, документи за підписами голови Центральної Ради УНР Михайла Грушевського; мапи України часів Революції 1917-1921 років – така експозиція представлена у Музеї Української революції 1917-1921 років (раніше називався музеєм УНР) у київському Будинку вчителя. Музей розміщений у цій будівлі невипадково: тут понад сто років тому засідала Центральна Рада, тут формувались її державницькі інституції.

Будинок по вулиці Володимирській, 57 у Києві споруджено у 1910-1912 роках за проектом та під керівництвом видатного архітектора Павла Федотовича Альошина (1881-1961)  як Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія у стилі модерн на основі російського ампіру.

З березня 1917 р. тут працювала Українська Центральна Рада (повноцінним «господарем» споруди вона стала із жовтня 1917 р.). Саме тоді відбулися перші зміни в екстер’єрі та інтер’єрі будинку – були зняті російський імперський герб та відповідні написи; на чоловій стіні встановлено герб УНР – Тризуб; у залі замість барельєфного портрету цесаревича Олексія розміщено портрет Т.Г. Шевченка, демонтовано імперську символіку. Трохи пізніше зал засідань було оздоблено гербами п’яти губерній, чию українську юрисдикцію визнав Тимчасовий уряд (у 1923 р. герби як пережиток «контрреволюційної Ради» будуть ліквідовані новою владою).

У 1920-30-х рр. в приміщенні по вул. Володимирській розміщувалася низка радянських установ (Інститут міжнародних відносин, Пролетарський музей та київський губерніальний Істпарт, Музей Революції, Київський обласний виконавчий комітет). У 1937 р. було прийнято рішення влаштувати тут філію московського музею В. І. Леніна, добудувавши і реконструювавши існуюче приміщення. Архітектор Альошин, зберігаючи єдність стилю, поширив бічні сторони вглиб ділянки та замкнув їх блоком, паралельним чоловій частині, чим було утворено невеликий двір. Внутрішнє планування та оздоблення також зазнало певних змін – так, значну частину ліпнини було знято, ліквідовано поліхромність (аналогічна діяльність відбулася й на початку 1950-х рр. ).

У період незалежності України постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 р. № 335 «Питання Академії педагогічних наук України» Педагогічний музей передано у функціональне підпорядкування Академії, яка визначає основні напрями його діяльності, здійснює фінансування і кадрове забезпечення. А 28 жовтня 2002 р. Київською міською радою реорганізований у комунальний комплексний позашкільний навчальний заклад «Київський міський будинок учителя».

При будинку вчителя проводять науково-педагогічні семінари, конференції, діють колективи художньої самодіяльності, різного роду гуртки для вчителів та школярів (зокрема, танцювальні та хорові). У приміщенні Будинку учителя діє Педагогічний музей, філія Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. О. Сухомлинського, Міська Рада профспілки працівників освіти і науки, відділ Національного музею історії України «Музей української революції 1917-1921 рр.».

У Музей української революції 1917-1921 років експозиція охоплює історичні предмети й документи з початку XX століття, добу УНР, ЗУНР, Української Держави, Директорії УНР, Першого та Другого зимового походів УНР.

Центром експозиції є Четвертий Універсал Центральної Ради, яким проголошено повну державну самостійність УНР 22 січня 1918 року. Експонати відображають усі етапи розвитку державницького руху початку XX ст., створення і діяльність Української Центральної Ради, уряду – Генерального Секретаріату, згодом Народних міністерств, Армії УНР, тут містяться унікальні комплекси генерала М. Капустянського, полковників Є. Коновальця та Р. Сушка. Окремо виділена експозиція про Героїв Крут.

Під зображенням, посередині, пояснювальний напис: «Будинок Української Центральної ради». У зображенні будинку приховано мікротекст – абревіатура «НБУ» (НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ) (рис. 13).

Зображення будинку Центральної Ради України виконано на тлі двох фігур – робітника та селянки зі снопом (див. – примітку), і декоративного геометричного орнаменту, в якому міститься мікротекст «УКРАЇНА», що повторюється та обмежує зверху та знизу аркоподібний фрагмент геометричного орнаменту (рис. 14). Під центральним зображенням, ліворуч – фрагмент геометричного орнаменту, в якому цифрове позначення номіналу «50», виконане негативним мікротекстом, що повторюється та обмежує зверху та знизу цього орнаменту (рис. 15).

Над зображенням будинку – напис номіналу «П’ЯТДЕСЯТ ГРИВЕНЬ».

Ліворуч від зображення будівлі – вертикальна смуга, в якій вгорі і внизу вказано цифрове позначення номіналу «50», а посередині напис «ГРИВЕНЬ». Числа і напис виконано вертикально.

З правої сторони вгорі розміщено наскрізний елемент цифрового позначення номіналу «50» (рис. 16). Внизу правої частини, під полем водяного знаку, цифрове позначення номіналу «50», ліворуч – рік випуску банкноти «2019». У нижній центральній частині, під зображенням будинок Української Центральної ради, цифрове позначення номіналу «50» (рис. 17).

Серійний номер знаходиться у нижній центральній частині банкноти фарбою червоного кольору і вздовж правого краю банкноти виконаний шрифтом зі змінною висотою знаків фарбою чорного кольору.

Дизайн зворотного боку банкноти доповнюють захисна антисканерна сітки: вертикальна смуга з лівої сторони і поле водяного знаку з правої частини банкноти – зображення з тонких ліній, що під час копіювання або сканування банкноти відтворюється у вигляді «муару» (рис. 18); орловський друк: у центральній частині банкноти – спеціальний вид друку, що забезпечує різкий перехід одного кольору в інший на елементах дизайну без їх розривів і зміщення (рис. 17).

ПРИМІТКА

На зворотній стороні банкноти зображення будинку Української Центральної Ради, оточене з обох боків фігурами селянки зі снопом та робітника, що використовував український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок) Георгій Нарбут на стогривневій банкноті 1918 року.

29 квітня 1918 р. відбувся з’їзд вільних хліборобів, на якому, не без допомоги німців та австрійців, гетьманом України було обрано Павла Скоропадського (1873-1945). Він же й проголосив країну Українською Державою, розігнавши перед цим Центральну Раду.

31 травня 1918 р. гетьман Скоропадський віддав наказ про запровадження нових паперових грошей – гривень. Друкувалися вони у Берліні, оскільки були замовлені в Німеччині ще Центральною Радою.

У серпні-вересні 1918 року в Україну почали надходити перші партії грошей, надрукованих в Німеччині. Випуск гривень у обіг Київською конторою Державного банку розпочався тільки 17 жовтня 1918 року. Надруковано було відразу 6 номіналів: по 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень (1000 і 2000 гривень уряд змушений був замовити через тогорічну інфляцію). Причому тільки на двох останніх була офіційна назва України за часів гетьманату – «Українська Держава». На перших чотирьох вона називалась «Українська Народна Республіка». Так сталося, що проекти цих грошей було зроблено ще за часів Центральної Ради (автори проектів: знаку у 2 гривні – В. Кричевський, знаків у 10, 100, 500 гривень – Г. Нарбут).

В оформленні цих гетьманських паперових грошових знаків були використані мотиви з української народної творчості. Розглядаючи 100 гривень, бачимо овальний вінок з українських овочів, плодів і квітів. Посередині банкноти – тризуб. По боках дві фігури: ліворуч – селянка з серпом і снопом в національному одязі. Праворуч – робітник у фартусі поверх селянського українського одягу з молотом, обвитим лавром. Знак у 100 гривень розміщений у незвичайній сітці у вигляді рамки. Реверс прикрашають 2 колонки, над колонками – квіти. В центрі банкноти розміщено лавровий вінок, в середині якого – тризуб.

ZN,UA ->