Країна: Україна
	Краузе №: KM# A126b
	Рік: 2021
	Матеріал: Папір
	Розмір: 130×69 мм
	Водяний знак: Портрет Івана Франка і число «20»

Банкнота 20 гривень надрукована у банкнотно-монетному дворі Нацбанку України в 2021 році. Виготовлено на спеціальному тонованому папері із світло-зеленим відтінком, який відповідає переважаючому кольору зображень, що є на банкноті.

Водяний знак – видиме на вільній від друку площі банкноти при її перегляді проти світла зображення Івана Франка, надруковане на лицьовому боці банкноти. Також містить локальний водяний знак, світлий елемент водяного знаку – зображення цифрового позначення номіналу, розміщене вертикально в правій нижній частині багатотонового водяного знаку – число «20» (рис. 1).

Банкнота містить вертикально розміщену в товщі паперу між водяним знаком та портретом захисну стрічку – полімерна стрічка, видима праворуч від портрета Івана Франка під час розглядання лицьового боку банкноти проти світла, на якій розміщено прозорі зображення у прямому та перевернутому вигляді: «20 ГРН», тризуб і цифрове позначення номіналу «20» у два рядки (рис. 2).

Введена в обіг – 9 листопада 2021 року.

Переважаючий колір обох сторін – зелений.

АВЕРС

На лицевій стороні у центральній частині банкноти розташоване графічне зображення письменника Івана Франка в ліву сторону.

Іван Якович Франко (1856-1916) – знаменитий український поет, письменник, філософ, політик і громадський діяч, який народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області)  в родині селянина-коваля.

Іван Франко почав ходити до початкової школи, що в селі Ясениця-Сільна, потім він продовжує навчання при василіанському монастирі, після закінчення якого вступає до Дрогобицької гімназії. Після того, як Іван Франко закінчує гімназію він починає вивчати філософію у Львівському університету. Після Львівського університету Франко вступає до Чернівецького, а згодом і до Віденського університету.

Ще під час навчання у гімназії, Франко виділявся серед інших учнів і проявляв феноменальні здібності. Він володів унікальною пам’яттю, і йому вистачало один раз послухати урок і він міг майже дослівно переповісти найголовніше з того, що почув. В той час Іван Франко багато читав, як художньої літератури так і наукової.

Усе свою життя Іван Франко займався самоосвітою. Він читав багато класичних творів іноземних авторів мовою оригіналу. А після знайомства з творчістю Тараса Шевченка, юнак почав вивчати усну народну творчість та виявляти підвищений інтерес до української мови. У бібліотеці Франка було більш ніж 500 книг різними мовами та на різні теми.

Перше оповідання Івана Франка вийшло друком у студентському журналі «Друг», де потім він став членом редакції. Після цього Іван Франко починає більш активно займатися літературою його поезія й оповідання користуються великою популярністю. Також він в цей час працює перекладачем і починає писати повість — «Петрії і Довбущуки».

Крім цього, він цікавиться революційно-демократичною літературою і починає перекладати її й друкувати в журналі «Друзі». За цю діяльність його було арештовано.

Після звільнення з під арешту Іван Франко ще з більшою настирливістю стає на шлях активної боротьби. Він є одним з організаторів часопису «Громадський Друг», який згодом виходив під назвами «Дзвін» і «Молот». А в 1880 р. Франка обвинувачують в антиурядовій політиці і його знову заарештовують. Після виходу з в’язниці письменник припиняє усю політичну діяльність, через те, що знаходиться під постійним наглядом поліції. Згодом він починає працювати польській газеті, а потім і в австрійській. Сам Франко про цей період життя казав, що почувався наймитом.

Останні роки свого життя автор багато хворіє, і живе з постійним болем, але не дивлячись на це він продовжує писати. За цей час він переклав понад дві сотні різних творів.

А 28 травня 1916 р. Іван Франко помер у своєму львівському помешканні й був похований на Личаківському цвинтарі, а на його могилі встановили скульптуру Каменяра.

Книгарня Є ->

10 маловідомих фактів про Івана Франка

Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо), щороку видавав 5-6 книжок. Став першим професійним українським письменником, який не мав державної роботи, а заробляв написаним.

Навчаючись у гімназії, виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно переказати розповідь вчителів на заняттях. Тоді ж зібрав величезну бібліотеку з понад 500 томів. Був скромним і неговірким, сидів на останній парті, мало спілкувався з однолітками. У п’ятому класі гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі. Брався перекладати Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім».

Пережив три арешти. Після другого (1880 р.) ледь не помер від голоду. За тиждень написав у готелі повість «На дні», на останні гроші відіслав її до Львова, а сам три дні жив на три центи, знайдені на березі річки. Знесиленого і непритомного, його знайшов та прихистив старий служитель готелю.

У 1893 році захистив у Відні докторську дисертацію. Знав 14 мов. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав українською із 48 мов, у тому числі східних. Сучасники називали його «академія в одній особі».

Іван Франко – перший український політик. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890) і її перший голова (до 1898-го).

Попри широко рекламований радянською критикою ярлик атеїста, Іван Франко залишався глибоко віруючою людиною. Хоча до церковних догм ставився критично. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, співав при службі Божій, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андрієм Шептицьким. Його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.

Останні 7 років мав паралізовану праву руку, через що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам.

Помер 28 травня 1916 р. на чужих руках – сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей на окрему могилу ховали його в чужій вишиваній сорочці в «позиченій» ямі на шість домовин. Лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.

Номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. У 1916 р. референт Королівської академії наук мав зробити доповідь Нобелівському комітету про вагомість вкладу українця в літературу. Однак премію вручають восени і прижиттєво. Франко помер за кілька місяців до можливого тріумфу.

Син Івана Франка Петро став одним із засновників «Пласту», а згодом – сотником Легіону УСС.

Український інститут Національної пам’яті ->

Поверх зображенням письменника, внизу праворуч, пояснювальний напис: «ІВАН ФРАНКО». Вздовж нижньої частини портрету – мікротекст «ДВАДЦЯТЬ ГРИВЕНЬ» (рис. 3).

Праворуч від портрету – фонове зображення гірського пейзажу Карпат,  можливо – це пагорби села Криворівня на Гуцульщині (Верховинського району Івано-Франківської області).

Від 1901 року періодично, а з 1909 року – щорічно Франко виїздив із родиною на відпочинок у с. Криворівню на Гуцульщину, де щоліта збиралися видатні діячі української культури (М. Грушевський, В. Гнатюк, М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська, Г. Хоткевич та ін.).

У нижній центральній частині, поверх гірського пейзажу і національного орнаменту, наведено першу строфу вірша «Земле, моя всеплодющая мати…» (рис. 4), який написано Іваном Франком 1880 році, а вперше надруковано в журналі «Світ» (1882 р., № 3, с. 259, цикл «Веснянки», III). На банкноті вірш написано драгоманівкою – правопис, що поширювався в Україні в кінці XIX століття; одним з головних авторів драгоманівки наприкінці 70-х років того ж століття був Михайло Драгоманов і через це правопис отримав таку назву:

Земле, моjа всеплодьучаjа мати!
Сили, шчо в твоjіj движель глубині,
Краплоу, шчоб в боjу сміліjше стоjати,
даj і міні!

У верхній центральній частині, поверх пейзажу Карпат, розміщено зображення малого Державного Герба України та напис «УКРАЇНА».

Державний герб України, або малий Державний Герб України – офіційний символ держави Україна у вигляді золотого тризуба на синьому щиті.

Тризуб був затверджений як малий герб України 19 лютого 1992 року постановою Верховної Ради разом із своїм графічним зображенням. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого».

Герб походить від знаків Рюриковичів X-XII століття, з часів Київської Русі. Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Посли Київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Традиція використання герба-тризуба веде свій початок від герба Української Народної Республіки, від ухвал 12 лютого 1918 Малої ради у Коростені та 22 березня того ж року Української Центральної Ради в Києві.

Нижче, під гербом і написом – стилізоване зображення квітки, надрукований фарбою, що зманює свій колір під час розглядання банкноти під різними кутами зору від бузкового (малиново-фiолетового) до оливково-зелений – під час розглядання його під гострим кутом.

З правої сторони банкноти вказано номінал: внизу – вертикальним написом «ДВАДЦЯТЬ ГРИВЕНЬ»; вгорі – числом «20», також вертикально. Числове позначення номіналу вказано на полі з мікротексту – абревіатура «НБУ» (НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ) (рис. 5). Між вказівкою номіналу, числовим і написом, розміщено декоративний елемент – латентне (приховане) зображення цифрового позначення номіналу «20», що видиме під час розглядання банкноти під гострим кутом зору до джерела світла (рис. 6). Вздовж лівого краю цього елемента – мікротекст «УКРАЇНА» (рис. 7). А вздовж фонового закінчення з правої сторони – мікротекст «20 ГРИВЕНЬ» (рис. 8).

Також з правої сторони виділені поля з повторюючими логотипами НБУ, котрий використовувався до 2018 року: вгорі – у три ряди (рис. 9), внизу – у два ряди.

З лівої сторони у верхній частині, над полем водяного знаку – напис «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», під яким розміщено підпис факсиміле Голови Національного банку України Кирила Шевченка і напис «Голова». Ліворуч – наскрізний елемент (рис. 10), що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається число «20» (рис. 10а). Внизу, під полем водяного знаку – цифрове позначення номіналу «20», в якому чергується число «20» і зображення гривні часів Київської Русі (рис. 11).

«Гривня» спочатку була ваговою одиницею Київської Русі, її виникнення відносять до VIII-ІХ ст.. З поширенням на території Русі арабських дирхамів певну їх кількість стали прирівнювати за вагою до вагової гривні. Поступово гривня набула значення не лише вагової, але й лічильної одиниці. В джерелах часів Київської Русі лічильну гривну називають «гривною кун». У ваговій гривні зважували також срібло в злитках, прикрасах чи уламках. Згодом злитки срібла стандартної форми і ваги стали монетами.

Монетна гривна відома з середини XI століття. Першими виникли київські монетні гривні –  ромбоподібні злитки вагою близько 164 г. Майже одночасно з’явилися новгородські гривні – паличкоподібні злитки вагою близько 204,7 г. Трохи пізніше – чернігівські, які за формою подібні до київських, але за вагою тотожні новгородським

Гривня лишалась грошовою одиницею на Русі до XIV століття. Під час монголо-татарської навали (з другої половини XIII ст.) срібні гривні стали ділити, рубаючи їх навпіл. Так з’явилися рублі (від слова рубати, тобто обрубок гривні).

Дизайн лицевої сторони доповнює тло банкноти з елементами антисканерної сітки: частина з правої  сторони – зображення з тонких ліній, що під час копіювання або сканування банкноти відтворюється у вигляді «муару» (рис. 12); орловський друк: у центральній і правій частинах – спеціальний вид друку, що забезпечує різкий перехід одного кольору в інший на елементах дизайну без їх розривів і зміщення (рис. 13).

РЕВЕРС

На зворотній стороні в центральній частині – зображення Львівського оперного театру.

Львівський оперний театр (Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької) – театр опери і балету у Львові, розташований в історичному центрі міста на проспекті Свободи, 28 та названий на честь відомої української оперної співачки Соломії Крушельницької.

В кінці XIX століття Львів (а тоді – Лемберг, німецькомовна назва міста Львів) входив до складу Австро-Угорщини, яка здавна вважалася культурним, а в першу чергу – театральним осередком Європи. Оперні постановки, найвідоміші композитори, найталановитіші виконавці – все це в Австро-угорській імперії переживало свій розквіт.

І ці традиції знайшли своє відображення в новому оплоті муз, який був побудований в 1900 році Зигмунтом Горголевським на площі Свободи. Тоді він отримав назву Великого міського театру, і зберігав її аж до 1939 року. До речі, на відкритті його був присутній знаменитий письменник Генрик Сенкевич. Першим поданням тоді стала опера «Янек», присвячена народним мотивам Верховини.

У першій половині XX століття Львівський оперний театр не раз опинявся під загрозою зникнення: спочатку його закрили з економічних причин у 1934 році, а під час Другої Світової Війни театральну будівлю і зовсім замінували німецькі солдати, і тільки волею випадку вона не була підірвана.

Оперний театр у Львові не раз міняв свою назву: від Великого міського до Львівського державного, а потім – і Львівського національного академічного театру опери та балету. Спочатку йому присвоїли ім’я Івана Франка, але в останні роки «покровителькою» Львівського оперного театру стала знаменита українська оперна співачка Соломія Крушельницька.

Будівля, в якій розташовується львівська опера, вважається однією з найкрасивіших театральних споруд країни. Вона виконана відповідно до барокових традицій і несе в собі риси епохи Ренесансу. Фасад будівлі прикрашають скульптури муз і втілення музики, трагедії й свободи.

Внутрішнє оздоблення вражає своєю розкішшю та естетикою: в обробці використовуються мармур, позолота, а традиції оздоблення просторого залу зберігаються з моменту спорудження вже практично 120 років. Театральна завіса – це окрема легенда. ЇЇ створенням займався художник Генрик Семирадський, причому керівництво опери не змогло сплатити його титанічну працю, і творець просто подарував завісу Львівському оперному театру. Аналогічні завіси існують лише в декількох операх, в тому числі – в знаменитій Ла-Скала.

Львівський туристичний центр ->

Під зображенням, праворуч, пояснювальний напис: «Львівський оперний театр». У зображенні театру приховано мікротекст – абревіатура «НБУ» (НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ) (рис. 14). Зображення Львівського оперного театру виконано на тлі елементів: ліворуч – композиції хвилястих ліній у вигляді кола, виконаної орловським способом друку, в якій приховано мікротекстом «УКРАЇНА» (рис. 15), що повторюється та формує одну з хвилястих ліній; праворуч – алегорична скульптура «Слава» з фасаду Львівського оперного театру.

Великий театр у Львові (нині Львівський національний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької) залишається найвишуканішою й найпрестижнішою будівлею в місті та головною прикрасою його головного проспекту. Якщо оглядати ззовні фасад Львівського Оперного театру, і піднести погляд догори, то на вершечку перед центральним входом в будівлю ми бачимо скульптуру жінки з крилами ангела і пальмовою гілкою в руках. Це головна фронтальна скульптура Львівської Опери – «Слава».

Автором львівської «Слави» є відомий скульптор Петро Василь Війтович (Войтович; Wójtowycz Piotr Bazyli, 1862-1938 рр.), який також у Львові створив скульптурні композиції для головного залізничного вокзалу і скульптурно-декоративне оздоблення костелу св. Ельжбети. Проте з них у повністю збереженому вигляді до нас дійшла лише скульптура «Слава».

Головною цікавинкою скульптури, як і самим фактом довгих суперечок і здогадів, є її округлий животик. Здавалося б, скульптуру виконували у ренесансному стилі жінки з округлими формами… Але не тут то було! Один Львівський професор на ім’я Марс, який викладав акушерство і гінекологію, побачивши скульптуру, почав запевнювати, що Львівська «Слава» є вагітною. Ба, навіть – визначив строки її вагітності: в «Слави» 4-місячний животик. Пан професор настільки ревно переконував всіх у своїй здогадці, що вирішив підтвердити факт вагітності скульптури-Слави у ще й у самого скульптора. Останній відправив професора Марса до натурщиці, аби на власні очі оцінити реальну «Славу». Як виявилось, жінка дійсно мала вже дитину. Відтак, підрахувавши з математичною точністю строки вагітності жінки та період виконання скульптури, львівський професор таки довів правильність свого твердження – Слава на Оперному театрі зображена вагітною!

Над зображенням театру – напис номіналу «ДВАДЦЯТЬ ГРИВЕНЬ».

Ліворуч від зображення театру – вертикальна смуга, в якій вгорі і внизу вказано цифрове позначення номіналу «20», а посередині напис «ГРИВЕНЬ». Числа і напис виконано вертикально.

З правої сторони вгорі розміщено наскрізний елемент цифрового позначення номіналу «20» (рис. 16). Внизу правої частини, під полем водяного знаку, цифрове позначення номіналу «20», ліворуч – рік випуску банкноти «2021».

У нижній центральній частині, під зображенням театру, цифрове позначення номіналу «20» поверх одного з елементів, в якому повторюється та наповнює цей елемент числами «20» (рис. 17).

Серійний номер знаходиться у нижній центральній частині банкноти фарбою червоного кольору і вздовж правого краю банкноти виконаний шрифтом зі змінною висотою знаків фарбою чорного кольору.

Дизайн зворотного боку банкноти доповнюють захисна антисканерна сітки: вертикальна смуга з лівої сторони і поле водяного знаку з правої частини банкноти – зображення з тонких ліній, що під час копіювання або сканування банкноти відтворюється у вигляді «муару» (рис. 18); орловський друк: у центральній частині банкноти – спеціальний вид друку, що забезпечує різкий перехід одного кольору в інший на елементах дизайну без їх розривів і зміщення (рис. 19).