Країна: Україна
	Краузе №: KM# 121e
	Рік: 2014
	Матеріал: Папір
	Розмір: 136×72 мм
	Водяний знак: Портрет Михайла Грушевського і число «50»

Банкнота 50 гривень надрукована у банкнотно-монетному дворі Нацбанку України в 2014 році. Виготовлено на спеціальному тонованому папері, відтінок якого відповідає основному кольору банкноти. Папір не флуоресціює в ультрафіолетових променях.

Водяний знак – видиме на вільній від друку площі банкноти при її перегляді проти світла зображення Михайла Грушевського, складене внутрішньою структурою паперу. Також містить локальний водяний знак, світлий елемент водяного знаку – число «50» (рис. 1).

Банкнота містить вертикально розміщену в товщі паперу між водяним знаком та портретом захисну стрічку – полімерна стрічка видима ліворуч від центру банкноти під час розглядання лицьового боку банкноти проти світла, на якій розміщено прозорі зображення у прямому та переверну тому вигляді: «50 ГРН», тризуб і підкреслене цифрове позначення номіналу «50» (рис. 2).

Дизайнери – брати Олександр і Сергій Харуки (разом з Володимиром Тараном).

Введена в обіг – 1 серпня 2014 року.

Переважаючий колір обох сторін – фіолетовий.

АВЕРС

На лицевій стороні у правій частині банкноти розташовано портрет історика, Голови центральної Ради УНР Михайла Грушевського в ліву сторону.

Михайло Грушевський (1866-1934) – лідер українського національного руху, професор Львівського університету, член Чеської академії наук і мистецтв, академік ВУАН, Академік наук СРСР. Український історик та літературознавець, публіцист та письменник, політичний та державний діяч, Голова Центральної Ради УНР. Автор майже 2 тисяч праць з української й світової історії, історіографії, літератури, соціології, етнографії, археології та спеціальних історичних дисциплін. Творець української наукової історіографії та автор схеми українського історичного процесу від найдавніших часів до 1925 включно.

Михайло Сергійович Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 в місті Холм, Люблінської губернії Королівства Польського в сім’ї педагога. Після початкової домашньої освіти закінчив Тифліську гімназію, потім продовжив навчання в Університеті Святого Володимира на історико-філологічному факультеті.

Свою трудову діяльність розпочав з посади професора Львівського університету (1894), очоливши кафедру «Всесвітньої історії зі спеціальним ухилом на історію Східної Європи» та обіймав цю посаду до Першої світової війни 1914 року. За редакцією вченого було видано 113 томів «Записки наукового товариства імені Шевченка» (1895-1913). У 1898 році став співзасновником і редактором журналу «Літературно-науковий вісник». Глобальні історичні дослідження М. С. Грушевського вилились в багатотомну працю «Історії України-Руси», перший том якої був виданий у Львові в 1898 році. Для історика написання такої роботи стало справою честі представленого ним покоління. Паралельно велася робота над нарисами історії України «Нариси історії українського народу» (1904) та «Ілюстрована історія України» (1913).

Завдяки ініціативі Грушевського у Львові створене Суспільство Прихильників української літератури, науки та мистецтва, яке посприяло розвитку творчої інтелігенції з усіх українських куточків. Під час Першої світової війни, восени 1915 року, після арешту в Києві та п’ятимісячного ув’язнення в Лук’янівці, за клопотанням вчених повернувся в Москву, де співпрацював з виданням «Українське життя». Завдяки лютневій революції 1917 року і падіння самодержавства в Росії Грушевський повернувся до Києва.

8 квітня 1917 року, був обраний головою Української Центральної Ради на Всеукраїнському національному конгресі та став автором головних політичних документів УЦР, Конституції. Після гетьманського перевороту Грушевський опинився в еміграції й відійшов від політичної діяльності, де і почав роботу над одним з таких багатотомних проектів «Історії Української літератури». У березні 1924 року, Грушевський повернувся в Україну та очолив всі головні історичні організації ВУАН. Під його керівництвом випущено 80 книг. У 1929 році М. С. Грушевського обрано академіком АН СРСР. За прагнення академіка Грушевського до незалежності держави України, був репресованих радянською владою, а його праці не видавалися до 1991 року, знищувалися, вилучалися з бібліотек і замовчувалися.

Помер у 1937 році в Кисловодську. Похований в Києві на Байковому кладовищі. Тільки в незалежній Україні Михайло Грушевський отримав належну оцінку свого неоціненного вкладу в українську науку і державність.

Наш формат ->

Під зображенням історика, праворуч, пояснювальний напис: «МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ». Праворуч від портрету – вертикальна смуга з рослинним орнаментом і вертикальними числами номіналу «50» по краях цієї смуги. Саме тло смуги і всі елементи в ній – повторюючі мікрочисла «50» (рис. 3). Ліворуч вздовж смуги – мікротекст «П’ЯТДЕСЯТ ГРИВЕНЬ» (рис. 3а). Праворуч від смуги вертикально розміщено напис номіналу – «П’ЯТДЕСЯТ ГРИВЕНЬ».

У центральній частині банкноти, ліворуч від портрета Грушевського, фон утворює «сітка» з числами «50». Вздовж закінчення «сітки» – мікротекст (абревіатура) – «НБУ» (Національний банк України) (рис. 4). Поверх «сітки» зображено розгорнуту книгу та ілюстрацію з книги Михайла Грушевського «Ілюстрована історія України» із написом: «Історія України» (рис. 5).

Авторові книги «Ілюстрована історія України» Михайлу Грушевському безумовно належить перше місце в ієрархії українських істориків – в сучасній Україні він один із самих популярних.  За допомогою  фотографій    пам’яток писемності та  мистецтва, портретів історичних діячів та визначних місць читач знайомиться з особливостями старого побуту і художньою творчістю різних епох.

Ця праця Грушевського відома широкому колу читачів, і є безцінною історичною і культурною пам’яткою. Видання вперше друкується в друкарні Кульженка Стефана Васильовича в 1912 році (Київ-Львів, 1912 р.). Кілька разів перевидавалась з доповненням. Зокрема, в 1921 році київським видавництво «Дніпросоюз», надруковане в австрійському Відні в друкарні J. N. Vernay (Київ-Відень, 1921 р.), цікавий тим, що останні сторінки історії України дописані Грушевським «по гарячих слідах» до фактичного проголошення Павла Скоропадського гетьманом.

Пропонуємо перший абзац з передмови «Ілюстрована історія України»:

«Ся книга була задумана давно. Як тільки настала якась свобода українського слову в Росії (1905), першою моєї гадкою було — що тепер можна буде здійснити сей давній замір — видати пристуино написану ілюстровану історію України. Перше одначе я задумав видаїи коротку популярну історію, котра й вийшла весною 1907 р. під назвою „Про старі часи на Україні“ в закінченню сеї книжки я тоді пообіцяв скоре виданнє більшої ілюстрованої історії (се закінченне чомусь в більшости примірників було видавцями ропущене, а тільки в декотрих зіставлене). Одначе ріжні пригоди знеохотили мене потім до сього діла, і тільки минулого року, бажаючи подякувати українському громадянству, що привитало мене з двадцяти-пятїлитєм моєї письменської дїяльности, вернувсь я до отсього діла і випускаю тепер отсю книгу.»

Дану ілюстрацію виконав  український художник, архітектор, графік Василь Кричевський, який давно співпрацював з Михайлом Грушевським. Він робив обкладинки для його книг, консультувався з історичних питань, та і взагалі вони були у хороших стосунках. Цікаво, що Кричевський зберігав у домі Грушевського свій архів.

Тож не дивно, що державну символіку щойно посталої Української народної республіки доручили розробляти саме Василеві Кричевському, який дійсно був на той час кращим українським графіком. В. Кричевський виконує герб УНР, печатку і працює над грошовими купюрами.

У верхній лівій частині, на полі водяного знаку, напис «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», під яким розміщено підпис факсиміле Голови Національного банку України Степана Кубіва і напис «ГОЛОВА».  Праворуч від напису розміщено декоративний елемент із зображенням малого Державного Герба України (рис. 6) – латентне (приховане) зображення цифрового позначення номіналу «50», що видиме під час розглядання банкноти під гострим кутом зору до джерела світла.

Державний герб України, або малий Державний Герб України – офіційний символ держави Україна у вигляді золотого тризуба на синьому щиті.

Тризуб був затверджений як малий герб України 19 лютого 1992 року постановою Верховної Ради разом із своїм графічним зображенням. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого».

Герб походить від знаків Рюриковичів X-XII століття, з часів Київської Русі. Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Посли Київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Традиція використання герба-тризуба веде свій початок від герба Української Народної Республіки, від ухвал 12 лютого 1918 Малої ради у Коростені та 22 березня того ж року Української Центральної Ради в Києві.

У нижній лівій частині, на полі водяного знаку, цифрове позначення номіналу «50», надруковано оптично-змінною фарбою, що змінює свій колір під час розглядання банкноти під різними кутами зору і змінює колір з малиново-фіолетового на оливково-зелений. Праворуч – зображення гривні часів Київської Русі, з мікротекстом «УКРАЇНА» вздовж чотирьох сторін (рис. 7) – наскрізний елемент, що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається літера «У» (рис. 7а).

«Гривня» спочатку була ваговою одиницею Київської Русі, її виникнення відносять до VIII-ІХ ст.. З поширенням на території Русі арабських дирхамів певну їх кількість стали прирівнювати за вагою до вагової гривні. Поступово гривня набула значення не лише вагової, але й лічильної одиниці. В джерелах часів Київської Русі лічильну гривну називають «гривною кун». У ваговій гривні зважували також срібло в злитках, прикрасах чи уламках. Згодом злитки срібла стандартної форми і ваги стали монетами.

Монетна гривна відома з середини XI століття. Першими виникли київські монетні гривні –  ромбоподібні злитки вагою близько 164 г. Майже одночасно з’явилися новгородські гривні – паличкоподібні злитки вагою близько 204,7 г. Трохи пізніше – чернігівські, які за формою подібні до київських, але за вагою тотожні новгородським

Гривня лишалась грошовою одиницею на Русі до XIV століття. Під час монголо-татарської навали (з другої половини XIII ст.) срібні гривні стали ділити, рубаючи їх навпіл. Так з’явилися рублі (від слова рубати, тобто обрубок гривні).

Дизайн лицевої сторони доповнює тло банкноти з елементами антисканерної сітки: з лівої сторони над і під частиною водяного знаку – вертикальні і горизонтальні лінії, утворюючи ромби, що візуалізують квадрати (рис. 8); вгорі і внизу центральної  і правої частин банкноти – діагональні лінії різної товщини і відтінків фіолетового кольору, утворюючи візерунок (рис. 9) – «орловський» друк.

РЕВЕРС

На зворотній стороні в центральній частині – зображення будинку Української Центральної Ради УНР (зараз Київський міський будинок вчителя).

Оригінал IV Універсалу Центральної Ради про проголошення УНР, документи за підписами голови Центральної Ради УНР Михайла Грушевського; мапи України часів Революції 1917-1921 років – така експозиція представлена у Музеї Української революції 1917-1921 років (раніше називався музеєм УНР) у київському Будинку вчителя. Музей розміщений у цій будівлі невипадково: тут понад сто років тому засідала Центральна Рада, тут формувались її державницькі інституції.

Будинок по вулиці Володимирській, 57 у Києві споруджено у 1910-1912 роках за проектом та під керівництвом видатного архітектора Павла Федотовича Альошина (1881-1961)  як Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія у стилі модерн на основі російського ампіру.

З березня 1917 р. тут працювала Українська Центральна Рада (повноцінним «господарем» споруди вона стала із жовтня 1917 р.). Саме тоді відбулися перші зміни в екстер’єрі та інтер’єрі будинку – були зняті російський імперський герб та відповідні написи; на чоловій стіні встановлено герб УНР – Тризуб; у залі замість барельєфного портрету цесаревича Олексія розміщено портрет Т.Г. Шевченка, демонтовано імперську символіку. Трохи пізніше зал засідань було оздоблено гербами п’яти губерній, чию українську юрисдикцію визнав Тимчасовий уряд (у 1923 р. герби як пережиток «контрреволюційної Ради» будуть ліквідовані новою владою).

У 1920-30-х рр. в приміщенні по вул. Володимирській розміщувалася низка радянських установ (Інститут міжнародних відносин, Пролетарський музей та київський губерніальний Істпарт, Музей Революції, Київський обласний виконавчий комітет). У 1937 р. було прийнято рішення влаштувати тут філію московського музею В. І. Леніна, добудувавши і реконструювавши існуюче приміщення. Архітектор Альошин, зберігаючи єдність стилю, поширив бічні сторони вглиб ділянки та замкнув їх блоком, паралельним чоловій частині, чим було утворено невеликий двір. Внутрішнє планування та оздоблення також зазнало певних змін – так, значну частину ліпнини було знято, ліквідовано поліхромність (аналогічна діяльність відбулася й на початку 1950-х рр. ).

У період незалежності України постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 р. № 335 «Питання Академії педагогічних наук України» Педагогічний музей передано у функціональне підпорядкування Академії, яка визначає основні напрями його діяльності, здійснює фінансування і кадрове забезпечення. А 28 жовтня 2002 р. Київською міською радою реорганізований у комунальний комплексний позашкільний навчальний заклад «Київський міський будинок учителя».

При будинку вчителя проводять науково-педагогічні семінари, конференції, діють колективи художньої самодіяльності, різного роду гуртки для вчителів та школярів (зокрема, танцювальні та хорові). У приміщенні Будинку учителя діє Педагогічний музей, філія Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. О. Сухомлинського, Міська Рада профспілки працівників освіти і науки, відділ Національного музею історії України «Музей української революції 1917-1921 рр.».

У Музей української революції 1917-1921 років експозиція охоплює історичні предмети й документи з початку XX століття, добу УНР, ЗУНР, Української Держави, Директорії УНР, Першого та Другого зимового походів УНР.

Центром експозиції є Четвертий Універсал Центральної Ради, яким проголошено повну державну самостійність УНР 22 січня 1918 року. Експонати відображають усі етапи розвитку державницького руху початку XX ст., створення і діяльність Української Центральної Ради, уряду – Генерального Секретаріату, згодом Народних міністерств, Армії УНР, тут містяться унікальні комплекси генерала М. Капустянського, полковників Є. Коновальця та Р. Сушка. Окремо виділена експозиція про Героїв Крут.

Під центральним зображенням – пояснювальний напис: «БУДИНОК УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ». З двох сторін від будинку розміщено фігури робітника та селянки зі снопом (див. – примітку), які виконані з повторюючих мікроцифр «50» (рис. 10).

Вздовж правого і лівого країв банкноти – ледь помітний вертикальний напис «УКРАЇНА». З лівої сторони зображена вертикальна смуга з національним орнаментом, в середині якої – номінал число «50» (вертикально). Поверх верхньої частини смуги зображено логотип НБУ, котрий використовувався до 2018 року. Лівіше, поверх смуги – номінал написом «П’ЯТДЕСЯТ ГРИВЕНЬ». Вздовж двох сторін смуги міститься мікротекст «УКРАЇНА» (рис. 11).

У правому нижньому куті – цифрове позначення номіналу «50», в якому мікроцифри «50» (рис. 12). Ліворуч від номіналу зображення гривні часів Київської Русі – наскрізний елемент, що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається літера «У». Лівіше від зображення гривні вказано рік випуску – «2014».

Серійний номер знаходиться у лівому нижньому куті фарбою червоного кольору та в правому верхньому куті фарбою чорного кольору.

Дизайн зворотного боку банкноти доповнюють захисна антисканерна сітки – смуга вздовж лівого краю і частина з правої сторони – лінії зі зміною кута нахилу (рис. 13); «орловський» друк – над зображенням будівлі і під ним, лінії різної товщини і відтінків фіолетового кольору, утворюючи візерунок. Серед нижнього візерунка приховано число номіналу – «50» (рис. 14).

ПРИМІТКА

На зворотній стороні банкноти зображення будинку Української Центральної Ради, оточене з обох боків фігурами селянки зі снопом та робітника, що використовував український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок) Георгій Нарбут на стогривневій банкноті 1918 року.

29 квітня 1918 р. відбувся з’їзд вільних хліборобів, на якому, не без допомоги німців та австрійців, гетьманом України було обрано Павла Скоропадського (1873-1945). Він же й проголосив країну Українською Державою, розігнавши перед цим Центральну Раду.

31 травня 1918 р. гетьман Скоропадський віддав наказ про запровадження нових паперових грошей – гривень. Друкувалися вони у Берліні, оскільки були замовлені в Німеччині ще Центральною Радою.

У серпні-вересні 1918 року в Україну почали надходити перші партії грошей, надрукованих в Німеччині. Випуск гривень у обіг Київською конторою Державного банку розпочався тільки 17 жовтня 1918 року. Надруковано було відразу 6 номіналів: по 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень (1000 і 2000 гривень уряд змушений був замовити через тогорічну інфляцію). Причому тільки на двох останніх була офіційна назва України за часів гетьманату – «Українська Держава». На перших чотирьох вона називалась «Українська Народна Республіка». Так сталося, що проекти цих грошей було зроблено ще за часів Центральної Ради (автори проектів: знаку у 2 гривні – В. Кричевський, знаків у 10, 100, 500 гривень – Г. Нарбут).

В оформленні цих гетьманських паперових грошових знаків були використані мотиви з української народної творчості. Розглядаючи 100 гривень, бачимо овальний вінок з українських овочів, плодів і квітів. Посередині банкноти – тризуб. По боках дві фігури: ліворуч – селянка з серпом і снопом в національному одязі. Праворуч – робітник у фартусі поверх селянського українського одягу з молотом, обвитим лавром. Знак у 100 гривень розміщений у незвичайній сітці у вигляді рамки. Реверс прикрашають 2 колонки, над колонками – квіти. В центрі банкноти розміщено лавровий вінок, в середині якого – тризуб.

ZN,UA ->