Країна: Україна
	Краузе №: KM# 118e
	Рік: 2015
	Матеріал: Папір
	Розмір: 118x63 мм
	Водяний знак: Портрет Богдана Хмельницького і цифра «5»

Банкнота 5 гривень надрукована у банкнотно-монетному дворі Нацбанку України в 2015 році. Виготовлено на спеціальному тонованому папері, відтінок якого відповідає основному кольору банкноти. Папір не флуоресціює в ультрафіолетових променях.

Водяний знак – видиме на вільній від друку площі банкноти при її перегляді проти світла зображення Богдана Хмельницького, складене внутрішньою структурою паперу. Також містить локальний водяний знак, світлий елемент водяного знаку – цифра «5» (рис. 1).

Банкнота містить вертикально розміщену в товщі паперу між водяним знаком та портретом захисну стрічку – полімерна стрічка видима ліворуч від центру банкноти під час розглядання лицьового боку банкноти проти світла, на якій розміщено прозорі зображення у прямому та перевернутому вигляді: «5 ГРН», тризуб і підкреслене цифрове позначення номіналу «5» (рис. 2).

Дизайнери – брати Олександр і Сергій Харуки (разом з Володимиром Тараном). Портрет гетьмана – результат модифікації портрету з гравюри Вільгельма Гондіуса (XVII ст.) (див. примітку нижче).

Введена в обіг – 1 липня 2015 року.

Переважаючий колір обох сторін – синій.

АВЕРС

На лицевій стороні у правій частині банкноти розташоване графічне зображення гетьмана Богдана Хмельницького в ліву сторону.

Богдан Хмельницький (1595-1657) – гетьман Війська Запорозького, талановитий воєначальник і полководець, який отримав ряд великих перемог, що увійшли в історію. Особистість, яка зіграла ключову роль в історії України – підняв українські землі на визвольну війну проти Речі Посполитої у 1648-1657 роках. Заявив, що його мета – звільнення всього українського народу від польської неволі та об’єднання українських земель у незалежну державу. Засновник козацької держави – Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина.

Перемоги 1648 року у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти шляхти Речі Посполитої в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Речі Посполитої велику територію України.

Щоб вистояти в боротьбі з Річчю Посполитою і Османською імперією, підписав з Москвою Переяславські домовленості у 1654 році, які гарантували Україні, в першу чергу, військову допомогу з боку Росії.

Укладаючи договір, гетьман не передбачив стратегічної поразки від «обіймів» Москви, яка, почала вважати українські землі «своїми», насаджуючи своїх воєвод і свої порядки, призначаючи своїх гетьманів. В підсумку після смерті Богдана Хмельницького на українських землях почалася 30-річна «Руїна» (1657-1687). 10 гетьманів після його смерті безуспішно намагалися позбутися влади московитів.

Помер Хмельницький 6 серпня 1657 в Чигирині. Похований у Суботові, в Іллінській церкві, збудованій його коштом.

Під зображенням гетьмана, праворуч, пояснювальний напис: «БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ». Праворуч від портрету – вертикальна смуга з орнаментом і вертикальними цифрами номіналу «5» по краях цієї смуги. Саме тло смуги і всі елементи в ній – повторюючі мікроцифр «5» (рис. 3). Ліворуч вздовж смуги – мікротекст «П’ЯТЬ ГРИВЕНЬ» (рис. 3а). Праворуч від смуги вертикально розміщено напис номіналу – «П’ЯТЬ ГРИВЕНЬ».

У центральній частині банкноти, ліворуч від портрета Хмельницького, фон утворює «сітка» з цифрами «5». Вздовж закінчення «сітки» вертикальний мікротекст (абревіатура) – «НБУ» (Національний банк України) (рис. 4). Поверх «сітки»  зображено герб Богдана Хмельницького, а саме варіант його з літопису Самійла Величка.

Герб Хмельницьких – герб, яким користувались представники роду Хмельницьких, зокрема Богдан Хмельницький та його нащадки. Перше відоме зображення герба мається у Козацькому реєстрі 1649 року, на його титульному аркуші. Трохи інший варіант присутній у літопису Самійла Величка.

Нижче, поверх герба гетьмана – підпис Богдана Хмельницького: «Богдан Хмельницький гетьман» (рис. 5). У верхній лівій частині, на полі водяного знаку, напис «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», під яким розміщено підпис факсиміле Голови Національного банку України Валерії Гонтаревої і напис «ГОЛОВА».  Праворуч від напису розміщено декоративний елемент із зображенням малого Державного Герба України (рис. 6) – латентне (приховане) зображення цифрового позначення номіналу «5», що видиме під час розглядання банкноти під гострим кутом зору до джерела світла.

Державний герб України, або малий Державний Герб України – офіційний символ держави Україна у вигляді золотого тризуба на синьому щиті.

Тризуб був затверджений як малий герб України 19 лютого 1992 року постановою Верховної Ради разом із своїм графічним зображенням. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого».

Герб походить від знаків Рюриковичів X-XII століття, з часів Київської Русі. Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Посли Київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Традиція використання герба-тризуба веде свій початок від герба Української Народної Республіки, від ухвал 12 лютого 1918 Малої ради у Коростені та 22 березня того ж року Української Центральної Ради в Києві.

У нижній лівій частині, на полі водяного знаку, у розетці розміщено цифрове позначення номіналу «5». Праворуч від нього – зображення гривні часів Київської Русі, з мікротекстом «УКРАЇНА» вздовж чотирьох сторін (рис. 7) – наскрізний елемент, що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається літера «У» (рис. 8).

«Гривня» спочатку була ваговою одиницею Київської Русі, її виникнення відносять до VIII-ІХ ст.. З поширенням на території Русі арабських дирхамів певну їх кількість стали прирівнювати за вагою до вагової гривні. Поступово гривня набула значення не лише вагової, але й лічильної одиниці. В джерелах часів Київської Русі лічильну гривну називають «гривною кун». У ваговій гривні зважували також срібло в злитках, прикрасах чи уламках. Згодом злитки срібла стандартної форми і ваги стали монетами.

Монетна гривна відома з середини XI століття. Першими виникли київські монетні гривні –  ромбоподібні злитки вагою близько 164 г. Майже одночасно з’явилися новгородські гривні – паличкоподібні злитки вагою близько 204,7 г. Трохи пізніше – чернігівські, які за формою подібні до київських, але за вагою тотожні новгородським

Гривня лишалась грошовою одиницею на Русі до XIV століття. Під час монголо-татарської навали (з другої половини XIII ст.) срібні гривні стали ділити, рубаючи їх навпіл. Так з’явилися рублі (від слова рубати, тобто обрубок гривні).

Тло банкноти виконано з елементами антисканерної сітки: з лівої сторони над і під частиною водяного знаку – вертикальні і горизонтальні лінії, утворюючи ромби, що візуалізують квадрати (рис. 9); вгорі і внизу центральної  і правої частин банкноти – діагональні лінії різної товщини і відтінків синього кольорів, утворюючи візерунок (рис. 10) – «орловський» друк.

РЕВЕРС

На зворотній стороні в центральній частині зображення Іллінську церкву в Суботові на Черкащині.

Іллінська церква (Церква Святого Пророка Іллі) – православний храм ПЦУ у селі Суботів Чигиринського району Черкаської області збудована у 1653 (за іншими даними – у 1656) році за наказом гетьмана Богдана Хмельницького як родова церква-усипальниця.

Пам’ятка архітектури національного значення; один з найдавніших мурованих православних храмів Наддніпрянщини, споруджених після монголо-татарської навали. Стоїть на узвишші, неподалік від замчища у Суботові. Споруджена коштом Богдана Хмельницького. У першій половині XIX ст. перебувала у занедбаному стані. У 1850-ті роки церкву планували розібрати, але її врятував священик Роман Орловський. 1862 почалися відновлювальні роботи, а 1869 храм освятили. 1874 замість дерев’яної побудували муровану дзвіницю, сполучену з церквою критим переходом (розібраний у 1970-ті рр.). У 1929-42 (ред. – в церкві влаштували клуб, пізніше використовували як склад) і 1961-90 храм було закрито для богослужіння. Сучасний стан пам’ятки – результат реставраційних робіт (архітектор С.Кілессо), 1-й етап яких завершився 1977 році, а 2-й – 1995 році.

У XIX ст. склалася історіографічна традиція, згідно з якою у церкві був похований Богдан Хмельницький. Вона базується на відносно пізніх літописах Григорія Граб’янки і Самійла Величка (згідно з джерелами, що хронологічно ближчі до події, гетьмана поховали у храмі на ринку Суботова поруч з його сином Тимошою Хмельницьким; цим храмом могла бути церква св. Михаїла).

На основі сумнівного повідомлення Чернігівського літопису склалася легенда, нібито 1664 року рештки гетьмана викинули з церкви за наказом Стефана Чарнецького (відомий полководець Речі Посполитої XVII століття). Після знищення військами під його проводом Суботова наказав витягнути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимоша з родинної гробниці, спалити, попіл зарядити у гармату та вистрелити.

Могилу Хмельницького, попри неодноразові пошукові роботи, знайти не вдалося. 1954 року в Іллінській церкві встановили його символічний надгробок (архітектор Ісроель Шмульсон).

Храм вимурувано з каменю (пісковику) та цегли (згідно з Павлом Халебським, було використано каміння зі зруйнованої татарської мечеті в околиці Суботова). Він складається з прямокутної нави, до якої зі сходу прилягає гранчаста апсида. Двоскатний дах має залом і увінчаний декоративною вежкою. Західний і східний фасади завершені фігурними фронтонами. Вхід влаштований з заходу і оформлений порталом. Нава перекрита напівциркульним склепінням. В її західній частині влаштовано хори. Стиль пам’ятки визначають як перехідний між Відродженням та бароко. Її прототип – однонавні костели XVI-XVII ст., поширені на теренах Речі Посполитої.

Пам’ятка набула символічного значення завдяки Тарасу Шевченку, який використав образ «Богданової церкви» у вірші «Стоїть в селі Суботові…» та зобразив храм на малюнку (1845).

Дмитро Вортман, Інститут Історії України ->

Зображення Іллінської церкви і природи навколо неї виконано з повторюючих мікроцифр «5» (рис. 11). Під зображенням, праворуч, пояснювальний напис: «ЦЕРКВА В СЕЛІ СУБОТОВІ». Праворуч від собору розміщено художню композицію – список озброєння запорізьких козаків: дві шаблі, пістоль, булава, списи та сагайдак зі стрілами.

Озброєння запорізьких козаків – це озброєння яке використовувалося запорозькими козаками під час бойових дій. Зброя козаків була дуже різноманітною. Складається з різних видів зброї: вогнепальної, холодної, метальної та ін. Запорозькими козаками використовувалася як зброя власного виробництва так трофейна (в основному трофейна у: поляків, московитів, турків, татар) і придбана. Частина видів зброї була дуже поширена, наприклад шаблі, пістолі, рушниці, інші навпаки зустрічалися нечасто – наприклад алебарди, аркебузи, бердиші. У козацькому війську не існувало єдиних стандартів озброєння та амуніції і кожний козак мав озброєння згідно з його вподобанням та матеріальними можливостями. Козаки вміло застосовували наявну зброю, постійно підвищували свій рівень майстерності, а також часто вигадували нові варіанти застосування зброї, що надавало їм значної переваги перед супротивником. Наприклад запорозькі козаки славилися майстерним володінням холодною зброєю та влучним веденням вогню з вогнепальної зброї. У них були гармати, луки тощо.

Вікіпедія ->

Вздовж правого і лівого країв банкноти – ледь помітний вертикальний напис «УКРАЇНА». З лівої сторони зображена вертикальна смуга з орнаментом, що включає рослинні елементи, в середині якої – номінал цифрою «5» (вертикально). Поверх верхньої частини смуги зображено логотип НБУ, котрий використовувався до 2018 року. Лівіше, поверх смуги – номінал написом «П’ЯТЬ ГРИВЕНЬ». Вздовж двох сторін смуги міститься мікротекст «УКРАЇНА» (рис. 12).

У правому нижньому куті – цифрове позначення номіналу «5», в якому мікроцифри «5» (рис. 13). Ліворуч від номіналу зображення гривні часів Київської Русі – наскрізний елемент, що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається літера «У». Лівіше від зображення гривні вказано рік випуску – «2015».

Серійний номер знаходиться у лівому нижньому куті фарбою червоного кольору та в правому верхньому куті фарбою чорного кольору.

Дизайн зворотного боку банкноти доповнюють захисна антисканерна сітки – смуга вздовж лівого краю і частина з правої сторони – лінії зі зміною кута нахилу (рис. 14); «орловський» друк – над зображенням Іллінської церкви і під ним, лінії різної товщини і відтінків кольору, утворюючи візерунок. Серед нижнього візерунка приховано цифру номіналу – «5» (рис. 15).

ПРИМІТКА

Окрім того, що Богдан Хмельницький був видатним полководцем XVII ст., керуючи величезною армією чисельністю 200-300 тис. осіб, яка складалася з козаків, дрібної шляхти, селян і ремісників, вирізнявся великим організаторським і стратегічним талантом. Особиста стійкість і мудрість гетьмана сприяли успіхові всієї української справи.

Хмельницький брав участь у багатьох дипломатичних акціях, вивів Україну на міжнародну арену. Козацьку державу визнали 10 країн.

Більшість дослідників підкреслюють його величезну роль у створенні Козацької держави, наголошуючи, що основною його заслугою є те, що він зміг об’єднати різні верстви населення довкола великої справи – національного визволення і створення власної держави. Він твердив: «Виб’ю з лядської неволі народ увесь руський…» та спрямував енергію народних мас на розбудову соборної держави й боротьбу за її незалежність.

Богдан Хмельницький був високоосвіченою людиною свого часу, не вимагав привілеїв і жив дуже скромно. Він посів гідне місце у перших лавах лідерів європейських держав. Його активність на європейській арені привернула увагу художника Вільгельма Гондіуса.

Кар’єра фламандського картографа, гравера, художника Вільгельма Гондіуса (1598- 1652/1658) значною мірою була пов’язана із Річчю Посполитою. У 1641 році він переїхав з Гааги до Гданська, де працював як придворний гравер польських королів Владислава IV і Яна-Казимира. Гондіус створив багато портретів монархів, магнатів, воєвод, канцлерів, бургомістрів, містян, учених; він гравірував карти, зокрема, Бопланову «Загальну карту України».

Як і Боплан, Гондіус був сучасником і свідком повстання Богдана Хмельницького у 1648 році. Козацький гетьман став видатною постаттю для цілої Європи, тож його образ не міг пройти повз увагу художника. У 1651 році Гондіус зробив гравюру, яка стала найвідомішим прижиттєвим портретом Хмельницького (при цьому не можна із певністю сказати, чи картина-основа писалася «з натури»). Автори численних інших зображень Хмельницького, починаючи з кінця XVII ст., використовували Гондіусів портрет як зразок, більш чи менш його модифікуючи. Результатом таких модифікацій є також зображення гетьмана на купюрі номіналом 5 гривень.

Портрет підписано латинською мовою: «Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovieñ. Præfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux» («Богдан Хмельницький. Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь»).

Хоча Хмельницький не належав до знаті з походження і не мав князівського титулу, гетьман претендував на роль державця нової держави, створеної козаками на відвойованих у короля землях. Себе він називав «єдиновладцем і самодержцем руським». Польські придворні кола знали про амбіції Хмельницького, але вважали їх зарозумілими. Власне цей погляд  і відображено у підписі, де гетьмана іронічно названо князем повстанців та холопів.

Попри весь сарказм з приводу неблагородного походження правителя України, Хмельницький був творцем справжньої східноєвропейської держави, яка докорінно змінила геополітичну ситуацію в Європі і стала визначною віхою історії українського народу.

За часів Хмельницького поняття «Русь» (придніпровська) та «Україна» стають синонімами. Представницьким станом цієї країни було козацтво. На тодішніх картах назва Україна часто писалася з уточненням «земля козаків». Україна була неофіційною назвою країни гетьманів. Про неї часто згадується у документах та фольклорі, починаючи з XVII століття.

Максим Майоров, LІКБЕЗ ->