Країна: Україна
	Краузе №: KM# 117b
	Рік: 2005
	Матеріал: Папір
	Розмір: 118x63 мм
	Водяний знак: Портрет Ярослава Мудрого і цифра «2»

Банкнота 2 гривні надрукована у Банкнотно-монетному дворі Нацбанку України в 2005 році. Виготовлено на спеціальному тонованому папері, відтінок якого відповідає основному кольору банкноти.

Водяний знак – видиме на вільній від друку площі банкноти при її перегляді проти світла зображення Ярослава Мудрого, складене внутрішньою структурою паперу. Також містить локальний водяний знак, світлий елемент водяного знаку – цифра «2» (рис. 1).

Банкнота містить вертикально розміщену в товщі паперу між водяним знаком та портретом захисну стрічку – полімерна стрічка видима ліворуч від центру банкноти під час розглядання лицьового боку банкноти проти світла, на якій розміщено прозорі зображення у прямому та перевернутому вигляді: «2 ГРН», тризуб і підкреслене цифрове позначення номіналу «2» (рис. 2).

Дизайнери – брати Олександр і Сергій Харуки (разом з Володимиром Тараном).

Введена в обіг – 10 червня 2005. Початок вилучення з обігу – 1 жовтня 2020 року.

Переважаючий колір обох сторін – коричневий.

АВЕРС

На лицевій стороні у правій частині банкноти розташоване графічне зображення київського князя Ярослава Мудрого в ліву сторону.

Ярослав Мудрий (983/987-1054) – київський князь із династії Рюриковичів, син Володимира Великого. Великий князь київський (1015-1018, 1019-1054), князь ростовський (988-1010) і новгородський (1010-1034). Розширив межі середньовічного Києва, спорудивши «місто Ярослава», окрасою якого стали Золоті ворота та Софійський собор (1054).

Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослав Володимирович було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права – «Руської Правди».

За його правління поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1039 документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопольського патріарха. Ярослав узгодив церковний устав, яким визначалися права церкви і духівництва.

Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковнослов’янську мову, переписано багато книг, був укладений літописний звід.

За численні реформи та досягнення, що мали позитивний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Ярослав Мудрий. Помер 20 лютого 1054 року у Вишгороді, та похований у Софійському соборі.

Під зображенням князя київського, праворуч, пояснювальний напис: «ЯРОСЛАВ МУДРИЙ». Праворуч від портрету – вертикальна смуга з орнаментом і вертикальними цифрами номіналу «2» по краях цієї смуги. Саме тло цієї смуги і всі елементи в ній з повторюючих мікроцифр «2» (рис. 3, рис. 4). Ліворуч вздовж смуги – мікротекст «ДВІ ГРИВНІ» (рис. 3, рис. 4). Праворуч від смуги вертикально розміщено напис номіналу – «ДВІ ГРИВНІ».

У центральній частині банкноти, ліворуч від портрета Ярослава Мудрого, фон утворює сітка з цифрами «2» із випуклими закінченнями вздовж якого вертикальний мікротекст (абревіатура) – «НБУ» (Національний банк України) (рис. 5). На цій сітці  зображено срібну монету із князівським гербом Ярослава Мудрого (родовий знак Рюриковичів).

Коли Ярослав Володимирович у 1016 році програв у боротьбі за київський престол, він повернувся до Новгорода, збирати нове військо. Тут він і розпочав власний випуск монет, щоб ідеологічно доказати свої права на велике князівство.

Зовнішній вигляд срібників Ярослава Мудрого відрізняється від монет, які карбували Володимир та Святополк. На срібниках Ярослава Мудрого на одному боці було вміщено зображення св. Юрія Змієборця (патрон князя), на зворотному – родовий знак роду Рюриковичів у вигляді меча з крилами і напис «Ярославлє сребро».

Усі відомі монети відрізняються бездоганною збереженістю. Дослідники відзначають, що ці монети виготовляв професійний майстер, добре освічений. Особливості напису слова «сребро» північною вимовою вказує на походження майстра з Новгорода.

Поверх срібника Ярослава Мудрого, у нижній частині, напис: «…ѧкщо будете жити в любові між собою, Бог буде у вас…» (рис. 6) – фраза із «заповіту Ярослава Мудрого дітям». У цій фразі використана літера «ѧ» (малий юс) – давня кирилична літера, що вживалась у старослов’янській мові, нині вживається лише в церковнослов’янській мові.

ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ

(«заповіт Ярослава Мудрого дітям»)

Да аще будете в любви межю собою . Богъ будеть в васъ . и покоривыть въı противнъı подъ въı и будете мирно живуще . аще ли будете ненавидно живуще в распрѧхъ и  которающесѧ то погъıбнете самї . и погубите землю ѡтъць своихъ и дѣдъ своихъ иже налѣзоша трудомь своимь великъıмъ . но пребъıваите мирно послушающе братъ брата.

І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить Він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно (переклад Леоніда Махновця).

Національний заповідник «Софія Київська» ->

Нижче, під полем «сітки з цифрами «2»», зображена висла печатка – молівдовул Ярослава Мудрого, а саме лицьовий бік з грецьким написом «Господи, поможи рабу твоєму Георгію» (рис. 7).

Цінним джерелом вивчення історії Києво-Руської держави є свинцеві вислі печатки – молівдовули (із грецької «молівдос» – свинець). Молівдовули – це двобічні підвісні печатки, які відтискували спеціальними двобічними матрицями на свинці й закріплювали на підвішеному до документа шнурі. Значну культурно-історичну цінність мають печатки, які могли належати Великому князю Київському Ярославу Володимировичу – Георгію і яких нині зареєстровано 12 екземплярів від восьми пар матриць.

Найбільш ранні печатки містять зображення Ярослава Мудрого. Таку печатку, датовану 1019 р., виявили 1994 р. в Новгороді. На її лицьовому боці розташовані погрудне зображення князя у плащі та напис «Ярослав – князь Руський». На зворотному боці – зображення св. Георгія та напис «Георгій».

До пізнішого періоду правління Ярослава Мудрого (1026-1054) належать печатки із зображенням св. Георгія на лицьовому боці та написом на зворотному. Відомо вісім таких печаток. Саме до цього типу належить печатка з музейної збірки Національного музею історії України, яку знайшли в Києві 1955 р. На лицьовому боці – грецький напис «Господи, поможи рабу твоєму Георгію», на зворотному – традиційне зображення св. Георгія та напис «Георгій».

Дуже цікаву печатку виявили на Київщині у 2015 р. Вона містила на лицьовому боці напис «Господи, поможи Георгію, архонту руському Ярославу» – тобто в ньому поєднуються два імені Великого князя: світське і хрестильне.

Національний музей історії Україна ->

У верхній лівій частині, на полі водяного знаку, напис «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», під яким розміщено підпис факсиміле Голови Національного банку України Володимира Стельмаха і напис «ГОЛОВА».  Праворуч від напису розміщено декоративний елемент із зображенням малого Державного Герба України (рис. 8) – латентне (приховане) зображення цифрового позначення номіналу «2», що видиме під час розглядання банкноти під гострим кутом зору до джерела світла.

Державний герб України, або малий Державний Герб України – офіційний символ держави Україна у вигляді золотого тризуба на синьому щиті.

Тризуб був затверджений як малий герб України 19 лютого 1992 року постановою Верховної Ради разом із своїм графічним зображенням. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого».

Герб походить від знаків Рюриковичів X-XII століття, з часів Київської Русі. Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Посли Київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Традиція використання герба-тризуба веде свій початок від герба Української Народної Республіки, від ухвал 12 лютого 1918 Малої ради у Коростені та 22 березня того ж року Української Центральної Ради в Києві.

У нижній лівій частині, на полі водяного знаку, у розетці розміщено цифрове позначення номіналу «2». Праворуч від нього – зображення гривні часів Київської Русі, з мікротекстом «УКРАЇНА» (рис. 9) вздовж чотирьох сторін – наскрізний елемент, що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається літера «У» (рис. 9а).

«Гривня» спочатку була ваговою одиницею Київської Русі, її виникнення відносять до VIII-ІХ ст.. З поширенням на території Русі арабських дирхамів певну їх кількість стали прирівнювати за вагою до вагової гривні. Поступово гривня набула значення не лише вагової, але й лічильної одиниці. В джерелах часів Київської Русі лічильну гривну називають «гривною кун». У ваговій гривні зважували також срібло в злитках, прикрасах чи уламках. Згодом злитки срібла стандартної форми і ваги стали монетами.

Монетна гривна відома з середини XI століття. Першими виникли київські монетні гривні –  ромбоподібні злитки вагою близько 164 г. Майже одночасно з’явилися новгородські гривні – паличкоподібні злитки вагою близько 204,7 г. Трохи пізніше – чернігівські, які за формою подібні до київських, але за вагою тотожні новгородським

Гривня лишалась грошовою одиницею на Русі до XIV століття. Під час монголо-татарської навали (з другої половини XIII ст.) срібні гривні стали ділити, рубаючи їх навпіл. Так з’явилися рублі (від слова рубати, тобто обрубок гривні).

Тло банкноти виконано з елементами антисканерної сітки: з лівої сторони над і під частиною водяного знаку – вертикальні і горизонтальні лінії, утворюючи ромби, що візуалізують квадрати (рис. 10); вгорі і внизу центральної  і правої частин банкноти – діагональні лінії різної товщини і відтінків коричневого кольорів, утворюючи візерунок (рис. 11) – «орловський» друк.

РЕВЕРС

На зворотній стороні в центральній частині зображення Собору святої Софії.

Софійський собор – визначна пам’ятка історії та архітектури України, розташована на Софійській площі міста Києва. Збудований у 1011-1018 роках київським князем Ярославом Мудрим і названий на честь Святої Софії. До XIII століття використовувався як головна церква Русі, місце поховання великих князів київських.

У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком; в Новгородському літописі подія датується 1017 та 1037 роками. Місцем закладення було поле битви на якому роком раніше (1036) військо Русі здолало печенігів.

При соборі велося літописання, була створена перша бібліотека. Занепав у XIV столітті, проте відновлений стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи. Був головним храмом Софійського монастиря (з 1638).

Складова Національного заповідника «Софія Київська» (з 1934). Поєднує візантійський і бароковий архітектурні стилі. Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Русі. Пам’ятка української архітектури та монументального живопису XI-XVIII століть. Об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (1990).

Під зображенням, ліворуч на полі з мікроцифр «2» (рис. 12), пояснювальний напис: «СОБОР СВЯТОЇ СОФІЇ». Праворуч від собору розміщено художню композицію, що включає чашу, військове спорядження (два мечі та конічний шолом (рис. 13) часів Київської Русі  (ХІ-ХІІ ст.)) і збірка законів «Правда Руська».

«Руська правда» – збірник законів, складена в Київській державі у XI-XII ст., пам’ятка давньоруської літератури та права. Руська Правда містить норми кримінального, спадкового, торгового і процесуального законодавства. Оригінал збірки втрачений, а копію знайшов і вперше ідентифікував російський історик Татищев В.М. у XVIII ст. На сьогодні відомо більше ста копій «Правди», так званих списків.

«Руська правда» існувала у трьох редакціях: короткій, розширеній і скороченій.

Коротка – найперша версія, що з’явилася на початку XI ст. і доповнювалася упродовж століття. Складалася із чотирьох частин: 1) Правда Ярослава. Найперша частина, навколо якої далі розросталася «Правда». В її основу лягли деякі традиції, що сягають корінням у VII-IX ст., наприклад – кровна помста за вбивство, яка з часом була замінена на штраф. Авторство приписують Ярославові Мудрому, дата написання – перша третина XI ст. Мала 18 статей; 2) Правда Ярославовичів. Збірку батька доповнили сини: Ізяслав, Святослав та Всеволод. Доповнення було узгоджене на одному із чисельних з’їздів Ярославовичів, мало 23 статті, які посилювали охорону князівського майна та диференціювали штрафи за вбивство, залежно від соціального стану вбитого; 3) Покон вирний. Стаття, що регулює плату князівським слугам; 4) Урок мостникам. Стаття, що регулює оплату будівникам доріг.

Таким чином, коротка «Правда» містила у собі, здебільшого, норми карного та карно-процесуального права.

Розширена – написана у XII ст., авторства Володимира Мономаха та, можливо, Мстислава Володимировича. Складалася із 43 статей короткої редакції та близько 80 нових статей. Розширена редакція посилює охорону приватної власності землі, регулює товарно-грошові відносини та дещо змінює норми покарань згідно з відчутним майновим розшаруванням суспільства. Тобто, ця редакція мала у собі норми не лише карного, а й майнового і цивільного права.

Скорочена – існує багато скорочених редакцій. Вони почали з’являтися через сотню-півтори років після укладення розширеної версії. Метою скорочених редакцій було пристосування норм «Правди» до нових реалій та конкретної місцевості. Тобто, видалялися морально застарілі статті та додавалися нові, специфічні.

Отже, «Руську правду» можна вважати енциклопедією руського суспільства, адже вона протягом декількох століть повністю регулювала правове, соціальне та економічне життя на Русі та у князівствах, що постали з неї. Було кодифіковано карне, карно-процесуальне, торгівельне, спадкове, майнове та цивільне право, що виразилося, наприклад, у чітко визначеній системі штрафів, загальноприйнятій системі ведення кримінальних розслідувань та судових справ, законодавчому підтвердженні майнового розшарування суспільства. «Правда» була досить демократичною, як на той час, адже гарантувала захист усім вільним верствам населення і, з часом, замінила смертну кару та фізичні покарання штрафами.

Історія України: Зародження української нації ->

Вздовж правого і лівого країв банкноти – ледь помітний вертикальний напис «УКРАЇНА». З лівої сторони зображена вертикальна смуга з орнаментом, що включає рослинні елементи, в середині якої – номінал цифрою «2» (вертикально). Поверх верхньої частини смуги зображено логотип НБУ, котрий використовувався до 2018 року. Лівіше, поверх смуги – номінал написом «ДВІ ГРИВНІ». Вздовж двох сторін смуги міститься мікротекст «УКРАЇНА» (рис. 14).

У правому нижньому куті – цифрове позначення номіналу «2», в якому мікроцифри «2» (рис. 15). Ліворуч від номіналу зображення гривні часів Київської Русі – наскрізний елемент, що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається літера «У». Лівіше від зображення гривні вказано рік випуску – «2005».

Серійний номер знаходиться у лівому нижньому куті фарбою червоного кольору та в правому верхньому куті фарбою чорного кольору.

Дизайн зворотного боку банкноти доповнюють захисна антисканерна сітки – смуга вздовж лівого краю і частина з правої сторони – лінії зі зміною кута нахилу (рис. 15); «орловський» друк – над зображенням Софійського Собору  і під ним вертикальні хвилясті лінії різної товщини і відтінків кольору, утворюючи візерунок. Серед нижнього візерунка приховано цифру номіналу – «2» (рис. 16).

ПРИМІТКА

Прижиттєвих зображень князя Ярослава Мудрого не лишилося – окрім як на деяких його печатках. І то приблизно: безбородий, довговусий. От і все, що можна сказати.

Київські князі Володимир Великий і Ярослав Мудрий на українських банкнотах з 2004 року почали зображуватися з бородою, хоча самі її ніколи не мали. Носіння бороди притаманне московським царям, до яких намагалися зрівняти київських князів українські проросійські політики, зокрема тодішній Голова Національного банку України Сергій Тігіпко з оточення  Прем’єр-міністра України, на той час, а потім президента України (згодом позбавлений звання) і зрадника України, визнаного винним у державній зраді – Віктора Януковича.

За часів СРСР історики намагалися зруйнувати архетиповий для українців образ Київських князів. Історик Герасимов «реконструював» образ князя Ярослава Мудрого, в результаті чого відростив йому бороду та надав монголоїдних рис обличчя. Вочевидь, це було зроблено задля того, щоб довести спадковість Москви по відношенню до Київської Русі – Київські князі в уявленні населення мали стати схожі на московських царів.

Це робилося попри те, що ранні Київські князі мали переважно скандинавське походження, і тому суттєво відрізнялися від московських царів, які, в свою чергу, мали добрий десяток поколінь татарських предків.

Вочевидь, така ж мета була й у комсомольця Тигіпка, який вважав, що продовження перебріхування історії зробить українців більш лояльними до наказів Москви. Водночас, найбільш достовірно князя Ярослава Володимировича зображено на його печатці. Ця печатка, природно, могла бути тільки прижиттєвою. На ній ми бачимо портрет, що радикально відрізняється від спроб реконструкції образу князя, здійснених в СРСР.

Перед нами – типовий європейський лицар X-XI ст., у конічному шоломі, з-під якого стирчать в різні боки довгі вуса, а бороди немає. На Київському барельєфі князя Ізяслава, сина Ярослава Мудрого, так само зображено його вибрите підборіддя і загнуті донизу вуса.

Нарешті, існує унікальне для історії прижиттєве зображення князя Святослава Ярославича, сина Ярослава Мудрого і онука Володимира Великого, з родиною. Це зображення з «Ізборника Святослава» від 1073 року цінне тим, що воно прижиттєве – у князя немає німба над головою, а так князів могли зображувати виключно за життя. І тут, в Ізборнику, ані князь, ані князевичі не мають бороди, а натомість у князя є загнуті донизу вуса. Обличчя князя настільки архетипове для українця, що російські історики, які першими досліджували «Ізборник Святослава», задавалися питанням  – «если сын Ярослава Мудрого был хохлом, то где тогда были русские?»

Олександр Палій для «Оглядача» ->

На першій двогривневій банкноті портрет Ярослава Мудрого малював лауреат Шевченківської премії художник Василь Лопата.

– …І доводив, що тоді борід не носили. Батько Володимира, Святослав — достеменно відомо, що не носив, цьому є документальні свідчення. Бородатими стали лише онуки Ярослава Мудрого. То вже потім російська традиція зробила геть усіх бородатими, й Володимира – також, – каже Василь ЛОПАТА.

– Цікавлюся, чому на нових купюрах після 2004 року і Володимир Великий, і Ярослав Мудрий знову стали бородатими, – Віктор ГРИНЕВИЧ, gazeta.ua.

– Не знаю, я вже не мав до того жодного стосунку. Хто їм бороди домальовував – Нацбанк робить із того велику таємницю. Тепер наші князі виглядають, немов московські бояри, – відповів Василь ЛОПАТА.

Gazeta.ua ->