Країна: Україна
	Краузе №: KM# 126b
	Рік: 2019
	Матеріал: Папір
	Розмір: 142×75 мм
	Водяний знак: Портрет Тараса Шевченка і число «100»

Банкнота 100 гривень надрукована у банкнотно-монетному дворі Нацбанку України в 2019 році. Виготовлено на спеціальному тонованому папері зі світло-оливковим відтінком, який відповідає переважаючому кольору зображень, що є на банкноті.

Водяний знак – зображення портрета Тараса Шевченка, що повторює портретне зображення, надруковане на лицьовому боці банкноти. Зображення розміщено локально з лівого краю лицьового боку банкноти та є видимим під час розглядання банкноти проти світла. Також банкнота містить світлий елемент водяного знаку – зображення цифрового позначення номіналу, число «100», що розміщене вертикально в правій нижній частині багатотонового водяного знаку. Зображення є видимим під час розглядання банкноти проти світла (рис. 1).

Банкнота містить дві полімерні стрічки:

1. вертикально розміщену в товщі паперу захисна стрічка – полімерна стрічка видима праворуч від портрета Тараса Шевченка, і під час розглядання лицьового боку банкноти проти світла, на якій розміщено прозорі зображення у прямому та перевернутому вигляді: «100 ГРН», тризуб і підкреслене цифрове позначення номіналу «100» (рис. 2);
2. «віконна» (частково введена в товщу паперу) – полімерна стрічка коричневого кольору з яскраво вираженим кінематичним ефектом (рис. 3), що розміщена біля правого краю банкноти. Стрічка містить зображення числового позначення номіналу «100» та графічного знаку гривні (рис. 3а). У разі зміни кута нахилу банкноти змінюється напрямок руху фонового зображення стрічки.

Введена в обіг – 17 грудня 2019 року.

Переважаючий колір обох сторін – жовто-оливковий, коричневий, червоний.

АВЕРС

На лицевій стороні у центральній частині банкноти розташовано портрет письменника і художника Тараса Шевченка (див. – примітку) в ліву сторону.

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) – видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

Народився в сім’ї селянина 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року в селі Моринці на Черкащині. Рано залишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років його взяли «козачком» до двору поміщика П.Енгельгарда, з яким переїхав спочатку до Вільно, а потім – до Петербурга. У 1832 р. Шевченка віддали «у науку» до художника В.Ширяєва. У 1838 році за пiдтримки К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вєльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Шевченка викупили з кріпацтва.

Того ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку він закінчив у 1844 році. У 1843 та 1845 рр. Шевченко приїжджав на Україну i працював художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. У лютому 1847 року Т. Шевченка затверджено на посаду викладача малювання Київського університету. 24 березня 1847 р. за участь в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та за антисамодержавницькі поезії Т.Шевченка заарештовано та заслано до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати i малювати. Під час заслання Шевченко як художник увійшов до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.

У 1857 році зусиллями друзів Т. Шевченка повернули з заслання й у 1858 році він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 році приїхав в Україну, але перебував під наглядом поліції. Йому заборонили постійно проживати в Україні і зобов’язали переїхати до столиці. Десятирічне заслання, хвороби призвели до передчасної смерті Т. Шевченка 26 лютого (за новим стилем 10 березня) 1861 року. Поховали його спочатку на Смоленському цвинтарі у Петербурзi, у травні 1861 року прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Т. Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій «Кобзар», у 1845 році – героїчно-романтична поема «Гайдамаки». В 1843-45 роках він написав цикл поезій «Три літа» (центральним твором якого є «Сон»), поему «Кавказ», послання «І мертвим і живим…», поезії «Чигирине, Чигирине», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові» та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. Під час ув’язнення писав вірші, які згодом об’єднав у цикл «В казематі». У 1854-1858 роках написав російською мовою повісті «Музикант», «Художник», «Нещасний», «Капітанша», «Близнята». Останніми прозовими творами Т. Шевченка є повість «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» (1856-1858) та щоденникові записи «Журнал». В Україні у 1858 році Т. Шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Т. Шевченка цього періоду опубліковано в журналі «Основа» та альманасі «Хата».

Т. Шевченко є одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (втрачено більше 160). У 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

Ім’я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам’ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім’ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім’я видатного сина українського народу – Тараса Шевченка.

Київський Національний університет ім. Т. Шевченка ->

Поверх зображенням письменника, внизу праворуч, пояснювальний напис: «ТАРАС ШЕВЧЕНКО». Вздовж нижньої частини портрету – мікротекст «СТО ГРИВЕНЬ» (рис. 4).

Праворуч від портрету – фонове зображення пейзажу з Чернечої гори біля міста Канева (Черкаська область) на ріку Дніпро.

Чернеча гора або Тарасова гора – гора в місті Канів, складова частина Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора», місце поховання українського поета Тараса Шевченка.

Тарасова (Чернеча) гора – складова частина Канівських гір і Мошенського плато, що розтягнулось на 70 км вздовж Дніпра. Ця гора – одна з найвищих у Каневі. Вона являє собою заокруглений прибережний виступ з дуже крутими схилами між двома ярами — Меланчиним потоком і Крутим ярком, який відмежовує гору зі сходу.

Новітня історія Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли на ній перепоховали Тараса Шевченка. Канівці перейменували гору на Тарасову. Влітку 1884 року за народні кошти на Тарасовій горі збудували перший народний музей Кобзаря – Тарасову світлицю, впорядкували його могилу і встановили монументальний чавунний пам’ятник-хрест за проектом академіка архітектури Віктора Сичугова.

10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року зі встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам’ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко).

Вікіпедія ->

Дніпро – четверта за довжиною і третя за площею басейну річка Європи, річка з найдовшою течією в Україні. У природному стані довжина Дніпра становила 2285 км, тепер (після побудови каскаду ГЕС та водосховищ, коли в багатьох місцях випрямили фарватер) – 2201 км; у межах України – 981 км. Площа басейну – 504 тис. км², з них у межах України – 291,4 тис. км².

Назва Дніпро є скіфською за походженням. Скіфське Данапр перекладається як «глибока річка» (дан – річка + апр – глибокий).

Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, що називається «Мельпомена»: Борисфен – так він називав Дніпро. Перші вітчизняні відомості про Дніпро є в літописах Київської Русі – «Повість временних літ» й у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім».

Нині водою річки користується 70 % населення України (майже 35 мільйонів осіб), також на нього припадає половина всіх річкових шляхів країни й основна частина (близько 60 %) річкових перевезень вантажів і пасажирів.

Образ річки пов’язаний з усією творчістю Тараса Шевченка, в тому числі як символ історичної долі українського народу. Шевченків «Заповіт» і поховання поета над Дніпром великою мірою визначили і нині живу традицію шанування річки як української національної святині.

Вікіпедія ->

На фоні пейзажу розміщено елемент «SPARK» у вигляді атрибутів живописця (палітри і пензлів) – оптично-змінне зображення, що має кінематичний ефект, у разі зміни кута нахилу банкноти на ділянках зображення спостерігаються поступові переходи від золотистого кольору до зеленого. Нижче, під оптично-змінним зображенням палітри живописця, наведено цитату з вірша поета «Чи ми ще зійдемося знову…» з циклу «В казематі» (рис. 5):

Свою Україну любіть.
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

У верхній центральній частині – зображення малого Державного Герба України та напис «УКРАЇНА».

Державний герб України, або малий Державний Герб України – офіційний символ держави Україна у вигляді золотого тризуба на синьому щиті.

Тризуб був затверджений як малий герб України 19 лютого 1992 року постановою Верховної Ради разом із своїм графічним зображенням. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого».

Герб походить від знаків Рюриковичів X-XII століття, з часів Київської Русі. Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

Посли Київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Традиція використання герба-тризуба веде свій початок від герба Української Народної Республіки, від ухвал 12 лютого 1918 Малої ради у Коростені та 22 березня того ж року Української Центральної Ради в Києві.

З правої сторони банкноти вказано номінал: внизу – вертикальним написом «СТО ГРИВЕНЬ»; вгорі – числом «100», також вертикально. Числове позначення номіналу вказано на полі з мікротексту – абревіатура «НБУ» (НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ) (рис. 6). Між вказівкою номіналу, числовим і написом, розміщено декоративний елемент – латентне (приховане) зображення цифрового позначення номіналу «100», що видиме під час розглядання банкноти під гострим кутом зору до джерела світла (рис. 7). Вздовж лівого краю цього елемента – мікротекст «УКРАЇНА» (рис. 8). А вздовж фонового закінчення з правої сторони – мікротекст «100 ГРИВЕНЬ» (рис. 9). Також з правої сторони виділені поля вгорі і внизу з повторюючими логотипами НБУ, котрий використовувався до 2018 року: вгорі – у три ряди (рис. 10), внизу – у два ряди.

З лівої сторони у верхній частині, над полем водяного знаку – напис «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», під яким розміщено підпис факсиміле Голови Національного банку України Якова Смолія і напис «Голова». Ліворуч – наскрізний елемент (рис. 11), що доповнюється на зворотній стороні, і під час розглядання проти світла проглядається число «100» (рис. 11а). Внизу, під полем водяного знаку – цифрове позначення номіналу «100», в якому чергується число «100» і зображення гривні часів Київської Русі (рис. 12).

«Гривня» спочатку була ваговою одиницею Київської Русі, її виникнення відносять до VIII-ІХ ст.. З поширенням на території Русі арабських дирхамів певну їх кількість стали прирівнювати за вагою до вагової гривні. Поступово гривня набула значення не лише вагової, але й лічильної одиниці. В джерелах часів Київської Русі лічильну гривну називають «гривною кун». У ваговій гривні зважували також срібло в злитках, прикрасах чи уламках. Згодом злитки срібла стандартної форми і ваги стали монетами.

Монетна гривна відома з середини XI століття. Першими виникли київські монетні гривні –  ромбоподібні злитки вагою близько 164 г. Майже одночасно з’явилися новгородські гривні – паличкоподібні злитки вагою близько 204,7 г. Трохи пізніше – чернігівські, які за формою подібні до київських, але за вагою тотожні новгородським

Гривня лишалась грошовою одиницею на Русі до XIV століття. Під час монголо-татарської навали (з другої половини XIII ст.) срібні гривні стали ділити, рубаючи їх навпіл. Так з’явилися рублі (від слова рубати, тобто обрубок гривні).

Біля лівого краю, посередині, розміщено фрагмент декоративного елементу аналогічний тому, що знаходиться з правої сторони з латентним зображення цифрового позначення номіналу. Рядом стилізоване зображення квітки.

Дизайн лицевої сторони доповнює тло банкноти з елементами антисканерної сітки: частина з правої  сторони – зображення з тонких ліній, що під час копіювання або сканування банкноти відтворюється у вигляді «муару» (рис. 13); орловський друк: у центральній і правій частинах – спеціальний вид друку, що забезпечує різкий перехід одного кольору в інший на елементах дизайну без їх розривів і зміщення (рис. 14).

РЕВЕРС

На зворотній стороні в центральній частині – зображення Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а саме його Червоний корпус.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка – один із найстаріших і найпотужніших вищих навчальних закладів України, розташований у місті Києві.

Ідея заснування університету в Києві виникла в панівних колах Російської імперії ще на початку XIX ст., відразу після відкриття таких закладів у Казані (заснований у 1804 р.) та Харкові (заснований у 1805 р.). Однак втілювати в життя плани створення університету влада розпочала лише 1833 р., після закриття двох найбільших навчальних осередків Віленського навчального округу: Кременецького ліцею на Волині та Імператорського Віленського університету, які стали основою новозаснованого університету.

8 листопада 1833 р. імператор Микола І підтримав подання міністра народної освіти графа Cергія Уварова та указом від 2 листопада 1833 року заснував Імператорський університет Святого Володимира. 25 грудня 1833 р. імператор затвердив проект Тимчасового статуту й штатний розпис Університету. 15 липня 1834 р. (в день пам’яті рівноапостольного кн. Володимира) відбулося урочисте відкриття закладу. 28 серпня 1834 р. в Університеті розпочалися заняття.

28 серпня 1834 року Київський університет прийняв перших 62 студентів. Початково діяв лише один філософський факультет з двома відділеннями – історико-філологічним та фізико-математичним. 1835 року відкрився юридичний факультет, а 1841 року – медичний. Філософський згодом розділився на два самостійні факультети. З такою структурою університет працював до 1917 року.

У 1939 році університет названо на честь українського поета Тараса Шевченка. Після закінчення Петербурзької академії мистецтв він працював тут як співробітник археографічної комісії (у 1845-1846 роках). Розгром у 1847 році Кирило-Мефодіївського товариства й арешт Шевченка перервали його роботу, але не знищили зв’язки поета з університетом. Після звільнення Шевченко написав «Букварь Южнорусский» для недільних шкіл, займався його розповсюдженням, листувався з першим ректором університету Михайлом Максимовичем.

Указ Президента України від 21 квітня 1994 р. встановив, що Київський університет імені Тараса Шевченка є національним університетом зі статусом самоврядного (автономного) державного закладу вищої освіти, який здійснює свою діяльність відповідно до власного Статуту.

Вікіпедія ->

Червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка – головний та найстаріший корпус університету, розташований у центрі Києва на вулиці Володимирській, 60. Пам’ятка історії національного значення і символ вітчизняної фундаментальної університетської освіти.

Будинок Червоного корпусу був збудований у 1837-43 рр. у стилі класицизму (т. зв. російського) за проєктом італійського архітектора Вінченцо (Вікентія) Беретті (1781-1842 рр.). Будівля мала стати надзвичайно величною та суворою. Кажуть, довідавшись про проєктну вартість будівництва, імператор Микола І не зміг стримати власного гніву: «Как, – кричал он, – восемь миллионов рублей на каких-то мальчишек?! Я университета не закладываю!».

Будівля університету являє собою монументальний замкнений квадрат з довжиною фасаду 145,68 м. Всередині будівлі знаходиться великий внутрішній дворик. Під час проєктування архітектору Беретті не було відомо, з якого боку корпусу буде прокладена вулиця Володимирська. Тому він зробив університетську будівлю презентабельною як зі східного (сучасний університетській фасад на вулиці Володимирській) так і з західного боку (зі сторони сучасного Ботанічного саду).

Особливо виразна архітектура східного фасаду. Це досягається контрастним протиставленням протяжної площини стін могутній вертикалі колон портика, вирішеного в іонічному ордері на всю висоту будинку.

Натомість, рішення західного фасаду більш пластичне, ув’язане з природою Ботанічного саду. Композиція цього фасаду побудована на його розчленованості центральним і фланговими виступами, які чітко відображають осьову структуру плану будинку. Центральний виступ збагачений пілястровим портиком з фонтаном, а виступи на флангах – напівкруглими апсидами з тричетвертними колонами іонічного ордеру.

Вікіпедія ->

Під зображенням, посередині, пояснювальний напис: «Київський національний університет імені Тараса Шевченка». У зображенні будівлі приховано мікротекст, що повторюється та формує горизонтальну лінію – абревіатура «НБУ» (НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ) (рис. 15).

Зображення Червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка виконано на тлі орловського гільйоширного орнаменту (рис. 16), в якому міститься мікротекст «УКРАЇНА», що повторюється та формує елементи даного орнаменту вгорі над будівлею (рис. 17) і внизу під нею (рис. 18).

Над центральним зображенням – напис номіналу «СТО ГРИВЕНЬ».

Ліворуч від зображення будівлі вгорі і внизу вказано цифрове позначення номіналу «100», а посередині напис «ГРИВЕНЬ». Числа і напис виконано вертикально.

З правої сторони вгорі розміщено наскрізний елемент цифрового позначення номіналу «100» (рис. 19), внизу і ліворуч обрамлений мікротекстом – числами «100» (рис. 20). Також мікротекст цифрового позначення номіналу «100», виконане позитивним мікротекстом, що формує смуги в лівому верхньому куті банкноти (рис. 21).

Внизу правої частини, під полем водяного знаку, цифрове позначення номіналу «100», ліворуч – рік випуску банкноти «2019». У нижній центральній частині, під зображенням Червоного корпусу КНУ ім. Тараса Шевченка, цифрове позначення номіналу «100» (рис. 22).

Серійний номер знаходиться у нижній центральній частині банкноти фарбою червоного кольору і вздовж правого краю банкноти виконаний шрифтом зі змінною висотою знаків фарбою чорного кольору.

Дизайн зворотного боку банкноти доповнює захисна антисканерна сітки – зображення з тонких ліній, що під час копіювання або сканування банкноти відтворюється у вигляді «муару» (рис. 23).

ПРИМІТКА

На аверсі банкноти портрет Тараса Шевченка перенесено з автопортрета митця. Але, що цікаво, на банкноті дизайнери  портрет зобразили у дзеркальному відображенні. І вийшло, що волосся у Тараса Шевченка на банкноті зачесане в інший бік, ніж на автопортреті.

Автопортрет Тараса Шевченка, виконаний ним взимку 1840-1841 років у Санкт-Петербурзі. Полотно (овал), олія. Розмір 43×35.

Про створення цього твору згадує товариш Шевченка по Академії мистецтв Ф. П. Пономарьов:

«Я был с Шевченко самый близкий друг. В конце 1830-х и в начале 1840-х годов мы были неразлучны почти ежедневно. Он жил на Острову, в 5-й линии, дом Аренста, а я в Академии художеств, где имел мастерскую, данную мне за успехи в рисовании и лепке. Эта мастерская (бывшая старая церковная ризница) состояла из одной комнаты с антресолями. На этих антресолях мой бедный Тарас помещался во время тяжкой своей болезни, поглощавшей наши скудные средства. В это самое время он написал с себя масляными красками портрет: …и подаренный мне торс св. Себастиана с натуры, в классах Академии. Рядом с моею мастерской находилась мастерская художника Петра Степановича Петровского, работавшего над программою «Агарь в пустыне».

Згадка Пономарьова про те, що одночасно з працею Шевченка над автопортретом і «Себастьяном» художник Петровський працював над програмою «Агарь в пустыне», дає підставу для датування цих двох творів Шевченка, оскільки Петровський працював над згаданою програмою протягом зими 1840- 1841 років і в кінці квітня вона була представлена на розгляд Товариства заохочування художників в Петербурзі.

Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: збірка О. О. Бахрушина, Державний історичний музей (Москва), Галерея картин Т. Г. Шевченка (Харків), Центральний музей Т. Г. Шевченка (Київ).

1939 року експонувався на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві; 1951 року – на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві.

Вікіпедія ->