Пакистан, повна назва – Ісламська Республіка Пакистан (урду اِسْلامی جَُمْہُورِیَہ پاکستان) – країна на півдні Азії, що простягнулася від Гімалаїв до Аравійського моря, межує на заході з Іраном, північному заході з Афганістаном, північному сході з КНР, сході з Індією. Окрім прямого перекладу з офіційної мови деякі джерела стверджують, що назва країни має наступний зміст: «земля чистих», «чиста держава» та «країна чистих».
Пакистан простягається між 24 і 37 північними широтами і між 61 і 77 східною довготою та займає площу 803940 км², що робить його дев’ятою за величиною країною в Азії, а включаючи спірну територію Азад Кашмір і північні райони Кашміру, країна охоплює 880254 км². Пакистан межує з чотирма незалежними країнами: Іраном на південному заході, Афганістаном на заході і півночі, Китаєм на північному сході і Індією на схід, з кожною, з цих, країн є прикордонні територіальні суперечки (від значних до незначних), тому загальна довжина кордонів 7056 км, величина узагальнена. На півдні, Пакистан має 1046 кілометрів берегової лінії на Аравійському морі.
На більшій частині країни – гори систем Гіндукушу, Гімалаїв, Іранського нагір’я. На сході і південному сході країни – рівнина в басейні річки Інд, на півдні, північному сході та північному заході – відроги Гімалаїв та гори Гіндукушу (висота до 7690 м). На заході і південному заході – гори Сулейманові, Макран та нагір’я Белуджистан. Найвища точка Пакистану знаходиться в горах Каракорум – гора К2 (Годвін-Остін) (8611 м). Це друга вершина у світі після Евересту. Клімат мусонний, на більшій частині країни – тропічний, на північному заході – субтропічний. Основна річка – Інд з притокою Паджнад.
Пакистан – федерація чотирьох провінцій, території федеральної столиці та адміністративних районів-територій племінних груп. Крім того, уряд Пакистану фактично взяв під свою юрисдикцію західну частину спірного регіону Кашмір, організованою як два окремі політичні утворення (Азад Кашмір і Північні території). Провінції: Белуджистан (Balochistan), Північно-Західна прикордонна провінція (North-West Frontier Province (NWFP)), Пенджаб (Punjab), Сінд (Sindh). Території: Столична територія (Islamabad Capital Territory (IST)), Федерально керовані племінні території (Federally Administered Tribal Areas (FATA)), Азад Джамму і Кашмір (або просто Азад Кашмір) (Azad Jammu and Kashmir (or simply Azad Kashmir)), Гілгіт-Балтистан (Gilgit-Baltistan, Північні території). Третій рівень урядового адміністрування складається з 26 округів, що й собі розподілялися ще на два поверхи адміністрацій – районні й тешілс (tehsils), що прямо підпорядковувалися провінційним структурам. Через адміністративну реформу в 2001 році округи були скасовані й почала діяти нова трирівнева система місцевого самоврядування в складі районів, тешілс і сільських спілок, з виборним органом на кожному рівні. У Пакистані налічується 107 районів. Кожний з них складається з кількох тешілс і сільських спілок.
Пакистан – аграрна країна з промисловістю, що розвивається. Основні галузі промисловості: металообробна, машинобудівна, хімічна та нафтохімічна, харчова, текстильна, кустарні промисли. За даними індексу економічної свободи ВВП становить $67,2 млрд. Темп зростання ВВП – 3,3 %. ВВП на душу населення – $511. Імпорт 1997 року (нафта і нафтопродукти, промислова сировина і обладнання, олія, чай, хімікати, добрива) – $11,4 млрд. (головним чином США – 11,2 %; Японія – 7,8 %; Малайзія – 7,1 %; Саудівська Аравія – 6,7 %; ОАЕ – 6,6 %). Експорт (бавовна, рис, риба і рибопродукти, бавовняні тканини, спортивні товари, килими, шкіра і шкіргалантерея, одяг) – $10 млрд. (головним чином США – 20,5 %; Гонконг – 7,1 %; Велика Британія – 6,9 %; Німеччина – 6,3 %; ОАЕ – 5,1 %).
Основні природні ресурси Пакистану – орна земля і вода. Приблизно 25 % землі обробляється й зрошується однією з найбільших іригаційних систем у світі. Аграрний сектор становить 23 % ВВП, задіяно 44 % робочої сили країни.
Пакистанська рупія (урду – پاکستانی روپیہ) – грошова одиниця Пакистану. Емітент – Державний банк Пакистану. Літерний код – PKR, символ – Rs.
В обігу знаходяться банкноти номіналом 10, 20, 50, 100, 500, 1000, 5000 рупій; монети номіналом 1, 2, 5 та 10 рупій. З 1 січня 2011 р. банкнота номіналом 5 рупій випуску 2008 р. замінена монетою аналогічного номіналу. У обігу також знаходяться обігово-пам’ятні монети номіналами 10 і 20 рупій, випуск яких присвячений пам’ятним подіям або видатним діячам Пакистану.
| ПЕРІОД 1961-2021 (ІСЛАМСЬКА РЕСПУБЛІКА) | ||||||||||
| РІК | НОМІНАЛ МОНЕТИ | |||||||||
| 1 пайса | 2 пайси | 5 пайс | 10 пайс | 25 пайс | 50 пайс | 1 рупія | 2 рупії | 5 рупій | 10 рупій | |
| 2005 | 1Rs |
Банкнот на даний час немає
Пакистан, як незалежна країна – Ісламська Республіка Пакистан, був проголошений у 1947 році. До цього історія Пакистану тісно пов’язана з історією Афганістану, Ірану та Індії, з якими у різні періоди була спільна й грошова система.
В VI-IV ст. до н. е. Гедросія (давня назва сухого гірського регіону на півдні сучасного Ірану та Пакистану) і Арахозія (еллінська назва території сучасного південно-східного Афганістану та північного Пакистану), входили до перської Імперії Ахеменідів, в якій були сатрапіями (військово-адміністративними округами). В імперії основною грошовою системою був дарік – перська високопробна золота монета, яка отримала свою назву за зображенням на аверсі перського царя Дарія І, який почав її карбувати в ході своїх реформ (кінець VI ст. до н. е.). Срібна монета Ахеменідів – сиглос (сикль, від чого походить назва шекель), або тетрадрахма.
У 327-325 роках до н. е. землі в басейні р. Інд (до берегів р. Біас) були завойовані Олександром Македонським. Після його смерті у 323 році до н. е. вони були приєднані до імперії Маур’я, в якій карбувалися свої монети. У трактаті «Арташастра» (у перекладі з санскриту – «Наука про користь»), написаному радником першого царя імперії Маур’я Чандраґупти – Чанак’єю, (бл. 340-290 до н.е.), згадуються срібні монети – «рупьярупа».
Ранні зразки монет Маур’їв були відштамповані молотом. Вони не мали певної форми і не містили жодних написів.
На фото – каршапан 207-194 років до н.е. (Шалішука або пізніше), Імперія Маур’їв.
Майже всі монети Маур’їв складалися зі срібних каршапан вагою приблизно 3,4 г. Серія монет Маур’їв продовжувала серію каршапан Маґадги (історичний регіон та держава в північно-східній Індії). Майже всі монети Маур’їв мають п’ять штампів (малюнків), як і маґадські монети до них. Деякі з останніх монет серії також мали штамп на реверсі монети. Згодом флани (диски для карбування монети) ставали меншими та товщими. Економіка, мабуть, була дуже процвітаючою, оскільки монети карбувалися у великій кількості. Великі скарби монет Маур’їв знаходять донині, і, як наслідок, монети досить недорогі, особливо з огляду на їхній вік.
Індо-скіфи відносяться до середньоазіатського племені (званого скіфами або саками), яке мігрувало в долину Інду під час греко-бактрійського та індо-грецького правління приблизно в 150 р. до н.е., зрештою захопивши контроль над долиною Інду шляхом заснування кількох невеликих королівств, якими правили кілька менших династій в окремих містах, включаючи Таксілу, Сагалу (Сіалкот), Міннагару (Карачі), Баджаур і Лоралай між 110 р. до н.е. і 95 р. н.е..
Відома досить велика кількість монетних емісій першого індо-скіфського царя Мая (Мауес), які імітують як парфянські, так й монети індо-скіфських династів Гіндукуша та Ґандгари. На монетах немає портретів царя, а велика кількість зображень різних богів, як елінського, так і індійського пантеону свідчить про абсолютну лояльність скіфської еліти до представників будь-яких релігій та культів. Династія Апракас була зосереджена в Баджаурі та поширилася на Сват, Гандхару, Таксілу та Баграм. Вони прийняли буддизм і відомі своїми численними буддистськими присвятами на релікваріях. На їхніх монетах поряд із буддистськими продовжували з’являтися еллінські малюнки, що походять від карбування монет індо-греків.
Окремої уваги заслуговує зображення вершника на монетах, які наразі пов’язують з Азом II. На відміну від зображень на монетах Аза І Великого, вершник на монетах Аза II тримає у руці не списа, а, за різними інтерпретаціями, чи то жезл, чи то батіг. Якщо остання пропозиція є вірною, то це може бути інтерпретовано за відомим сюжетом з Геродота, коли скіфам, для перемоги над власними рабами, потрібно було облишити зброю та взяти до рук батоги, і такі натяки на абсолютизм, безумовно, не могли бути сприйняті сакською елітою.
На фото – тетрадрахма 35 р. до н.е. – 5 р. н.е. (срібло, 9,83 г, 24 мм) (Аз II), Індо-скіфське царство
Мистецтву індо-грецького карбування скіфи не слідували, натомість було введено кілька нових іконографічних рис. Помітно вплив степового кочового скіфського мистецтва, в якому образи тварин були важливими мотивами. Скіфські монети чітко зображують злиття елліністичної (бактрійської), парфянської (іранської), кочової (скіфської), а також матхурської школи мистецтв. Існує короткий розрив у представленні бюстів Vonones і Azes Group. Вони дотримувалися грецького стандарту ваги. На реверсі їхніх монет зображені численні божества, як правило, еллінські, іноді індійські. Присутні грецька та хароастська легенди.
Монет Вонона небагато, на срібних монетах зображено короля на коні на аверсі та Зевса, що стоїть із довгим скіпетром і блискавкою. На мідних монетах Геракл, що стоїть на короні, на аверсі та Афіна Паллада на реверсі. Доступні його спільні випуски з братом Спалагадама та його сином Спалагорою. Після Вононеса Спаліріс став правителем і випускав спільні монети зі Спалагадамою та Азесами. На всіх його монетах зображено вершника на аверсі та Зевса/Геракла на реверсі. Індоскіфські правителі зазвичай зображуються верхи на коні в обладунках, але на монетах Азіліса цар зображений у простій туніці без прикрас.
19 року н. е., сатрап Дрангіани (Сакастану) Гондофар оголосив незалежність від Парфянської імперії. Пізніше він здійснював військові експедиції, завойовуючи території Індо-скіфів та Індо-греків, тим самим перетворюючи своє царство на імперію – Індо-парфянське царство.
Держава існувала в I столітті на території сучасних Афганістану, Пакистану та Північної Індії. Індо-парфянським царством правила династія Гондофара, заснована царем Гондофаром I. Протягом майже всієї історії царства його столицею була Таксіла (що в сучасному Пакистані), і лише останніми роками перед падінням династії столиця була перенесена до Кабулу.
У своєму карбуванні Санабарес представив облягнену тіару в парфянському стилі для своїх портретів, характеристика, яку пізніше продовжив Пахарес I. На реверсі зображена фігура Нікі, що йде.
На фото – тетрадрахма 55-65 років (біллон) (Абдагаз I), Індо-парфянське царство
Індопарфянські монети були натхненні династією Арсакідів, після смерті Гондофара I імперія почала розпадатися. Назва Гондофари була адаптована Сарпедоном Гондофаром II, він випустив фрагментовані монети в Сінді, Східному Пенджабі та Арахозії (Південний Афганістан). Найважливішим наступником був Абдагаз I, племінник Гондофара, правив у Пенджабі та Сістані.
Абдагаз I карбував монети з міді та бронзи Білонного характеру. На монетах Абдагаса з’являються символи парфянського письма, так званого пехлеві. Оскільки у Парфії перші написи пехлевійської писемності з’являються на монетах Вологеза I (51-77/78 рр. н. е..), вважається, що Абдагаз I був його сучасником. Монети із зображенням Абдагаза I стилістично подібні до монет його попередника Гондофара I.
Сліди індо-парфянських царів у Гандхарі та Таксілі численні, ніж деінде. У цьому регіоні вони поклали початок індоскіфським монетам із зображенням царя верхи на коні на аверсі та грецьким божеством (Зевс, Афіна) на реверсі. На цих двох монетних дворах три царі карбували монети – Гондофар, Абдагаз і Сас. Відомо небагато монет, викарбуваних у Сінді (нижня долина Інду). Срібло, драхми, із зображенням бюста короля в тіарі, грецькою легендою (аверс) і Нікою, що тримає корону, і легендою хароасті (реверс). Три індо-парфянські царі карбували монети в Сінді – Сарпедон, Сатавастр і Сас.
Далі на місці Індо-парфянського царства виникло Кушанське царство, яке проіснувало з I по III століття нашої ери, і під час свого розквіту включала територію Афганістану, Північної Індії, Пакистану, і частину Середньої Азії. Кушанські царі карбували золоті динари вагою приблизно 7,9-8 г і срібні тетрадрахми, драхми, дидрахми (вага за різних царів різнилася), були і мідні монети.
Монети Канішки I були одними з перших репрезентацій і забезпечують найдавніші точно датовані зображення Будди в будь-якому мистецькому середовищі. Раніше Будду зображували лише в символічній формі, але за часів Канішки злиття грецької та індійської культури призвело до зображення Будди в людській формі.
Канішка, випускав монети лише з міді та золота, лише один тип аверсу, король, одягнений у пальто та штани, стоїть біля алтаря в шоломі та зі списом у лівій руці. Нижче, монета Канішки – аверс: коронований король із діадемою, тримає спис і приносить жертву біля вівтаря ліворуч, бактрійська легенда навколо «þAONANOþAO KA … NηþKI KOþANO» (Цар царів Канішка Кушанський) / реверс: Будда стоїть на повний зріст, ліва рука тримає мантію, права рука в абхая мудрі «не бійся», бактрійська легенда зліва: «BOΔΔO» (БУДДА), тамга праворуч.
На фото – динар 128-150 років (золото 7.93 г, 20 мм) (Канішка I), Кушанське царство
Санаб – перший з відомих (виключно з нумізматичних джерел) династів Кушан, одного з тохарських аристократичних родів, якого ще за легендами на його монетах (бактр. ΤΥΡΑΝΝΟΥΤΟΣ ΗΙAΟΥ ΣΑΝΑΒ ΚΟϷϷΑΝΟΥ) іменують Герай чи Герай Санаб. Наразі все більшого поширення набирає думка, за якою Герай – не ім’я, а титул ябгу (джаову), а Санаб – скорочення (досить поширена в ті часи практика при карбуванні монет) від Санабар. Його монети можна розділити на дві групи: срібні тетрадрахми та оболи та бронзові монети:
-
- Срібні тетрадрахми Санаба Кушана наслідують відповідні монети бактрійського царя Євкратида. Це якісні (не менш як 80 % срібла) монети, які карбувалися у східній Бактрії, на північ від Гіндукуша. Мають легенди виключно грецькою абеткою. На монетах однієї з серій замість TΥPANNOΥOTOΣ HАOΥ ΣАNАB KOϷϷANOY написано TΥPANNOYNOTOΣ HPAOΥ ANTEIX KOϷϷANOY. Висловлено цікаве, але небезсумнівне припущення, що грец. ANTEIX є елінізованим варіантом бактр. ΣАNАB(AR). Наразі виділено 13 груп монет різних чеканів (переважно за написами та формою літер).
- Бронзові монети Санаба Герая типологічно наслідують монети Гондофара та магакшатрапа м. Чухса Джигуньяси-Зейоніса. Карбувалися на південь від Гіндукуша, на території сучасного північного Пакистану. За хімічнім складом монетна бронза збігається з металом емісій сакського династа Джигуньяси-Зейоніса.
Після розпаду Кушанського королівства західні райони сучасного Пакистану були включені до складу імперії Сасанідів, а східні – до складу імперії Гуптів. У 2-й половині V ст. тут при владі були (до середини VI ст.) хіоніти або ефталіти, столицею яких стало місто Шакала (сучасний Сіалкот).
Найвідоміший правитель ефталітів є Міхіракула, його володіння знаходилось на території нинішніх Афганістану, Пакистану та північної і центральної Індії. Міхіракула випускав монети, як і королі епохи Кушана, із зображенням Шиви. Це свідчить про те, що він, можливо, протегував шиваїзму або просто замінив своє зображення традиційним способом виготовлення монет у стилі Кушана на монетних дворах.
На початку VIII ст. Арабський Халіфат Омейядів завоював Сінд (провінція на півдні Пакистану) і південну частину Пенджаба. Омейяди під керівництвом свого халіфа Муавії I ібн Абі Суф’яна спробували поширитися в Індію. Розпочавши кілька кампаній протягом наступних трьох десятиліть, ці прикордонні провінції залишалися непрохідними. Проте піратська діяльність із портів Сінда проти мусульманського судноплавства дала арабам нову можливість для завоювання Індії. Віце-король Сходу Аль-Хаджжадж ібн Юсуф наказав своєму зятю Мухаммаду ібн аль-Касіму розправитися з піратами. Здійснивши експедицію по суші та морю, полководець Омейядів завоював порт Дайбул (зараз – порт Карачі) у 711-712 роках. Через три роки саме в цьому місті Омейяди почали карбувати перші дирхами на Індійському субконтиненті, як данина.
Після завоювання територій сучасного Пакистану Династія Омейядів почали карбувати срібні дирхами на цих теритолріях. Вважається, що монети з позначкою монетного двору «аль-Хінд» викарбувані в місті Мултан (провінції Пенджаб), хоча офіційних підтверджень цьому не має.
На фото – дирхам 715-717 рр. (срібло 2,85 г), (монетний двір «аль-Хінд» (Мултан)) Арабський Халіфат Омейядів
Від аль-Дайбула до своєї смерті в 715 році Мухаммад ібн аль-Касім і його армія просувалися вздовж річки Інд, зрештою завоювавши весь Сінд. У 712 році він взяв місто Мултан після двомісячної облоги. Заможне місто Мултан, ймовірно, стало резиденцією губернатора Омейядів і ймовірно, саме тут карбували монети з позначкою «аль-Хінд» (англ. al-Hind). Як територіальне позначення, «аль-Хінд» зайняв місце назви фактичного міста, в якому була викарбувана монета, подібно до того, як усі монети Омейядів в Іспанії носили назву монетного двору «аль-Андалус», хоча вони, ймовірно, були випущені у резиденції губернатора Куртуба (Кордова). Оскільки аль-Хінд слід було відрізняти від аль-Дайбула в Сінді, ймовірно, що його справжнє місто монетного двору лежало далеко на північ від Сінда. Найкращим кандидатом для виготовлення монети було б місто Мултан, відоме багатством і скарбами.
Завдяки чудовому виконанню матриці, ці монети, ймовірно, призначалися для підготовки данини для відправки до центральної скарбниці Омейядів у Васіті чи Дамаску. Таким чином, ця монета служить красномовним свідченням динамічного поширення ісламської віри на більш віддалені території Індійського субконтиненту.
Після падіння в 750 р. халіфату Омейядів Сінд перетворилося фактично на самостійну державу. Династія Хібарі (Хаббаридів), яка стала незалежною, проіснувала з 855 по 1010 роки, тобто до анексії Сінда Махмудом з Газни. Монети складаються з крихітних погано відчеканених дробових дирхамів (так званих «дам»). На цих монетах не вказано монетний двір, ймовірно – Мултан, або Мансура.
Дам вагою 0,5 грам традиційно використовувався гурджурами, пархарами та іншими середньовічними індуїстськими королівствами. Один дам відповідає одній шостій традиційного ісламського дирхама.
На фото – дам 950-1000 року (срібло, 0,35 г, 8 мм), Хаббариди (Ахмед I або II), Сінд
На початку X ст. у незалежне князівство відособився Мултан. На території на північ від Мултана правила місцева династія Шахі, її столицею було м. Удабхандапура (сучасний Унд, поблизу Аттока). На початку XI ст. в басейні Інду панували завойовники Газневіди, наприкінці XI ст. – Гуріди, на початку XIII ст. – Делійський султанат.
Великі міста басейну Інду (особливо на найважливіших торговельних шляхах – Лагор, Мултан, Пешавар, Татта та інші) перетворилися на важливі економічні і культурні центри, які відігравали велику роль у торговельних відносинах між країнами на заході і сході від Інду. Ці міста були також центрами найбільш розвинутих і густонаселених районів країни, де застосовувалося штучне зрошування, вирощувалися продовольчі і технічні культури, відносно високого рівня досягли ремісниче виробництво, будівельна техніка і т. д. Своє значення вони зберегли і після падіння Делійського султанату, в епоху Великих Моголів, під владою яких на території Пакистану до початку XVIII ст. знаходилися Пенджаб, Сінд і території на правому березі Інду.
Моголи запровадили стандарт на мохар (золоту монету), рупію (срібну монету) і дам (мідну монету). На початку правління Акбара за одну рупію давали 48 дам, потім у 1580-х роках стало 38 дам за рупію, а в XVII столітті вартість дами ще більше зросла в результаті посилення промислового використання міді, наприклад, у бронзових гарматах і латунному посуді. Дам був найпоширенішою монетою за часів Акбара, а після його правління найпоширенішою монетою стала рупія. Пізніше, наприкінці правління Джаханґіра, ціна дами становила 30 за рупію, та був 16 за рупію до 1660-м років. Моголи карбували монети, що відрізнялися високою чистотою, що ніколи не опускалася нижче 96%, до початку псування монет у 1720-х роках.
Моголи на своїх монетах зображали віру, ім’я та умовний титул правителя, дату та назву монетного двору. Немає жодного портрета, крім Джаханґіра та Акбара, які мають велику художню цінність. Дати монет Великих Моголів є роками Хіджри та написані перськими цифрами.
На фото – 1 рупія 1613 року (срібло, 11,2 г, 20 мм), Джаханґір (монетний двір Татта), Імперія Великих Моголів
Незважаючи на наявність в Індії власних запасів золота та срібла, моголи майже не видобували власного золота, а в основному карбували монети з імпортованих злитків, що було обумовлено сильною експортною економікою імперії, коли світовий попит на індійську сільськогосподарську та промислову продукцію притягував до Індії постійний потік дорогоцінних металів. Близько 80 % імперського імпорту становили зливки, переважно срібні, причому основними виробниками злитків були Новий Світ і Японія, які у свою чергу імпортували велику кількість текстилю та шовку з Бенгалії.
Дурранійська імперія виникла в 1747 році, що складалася з сучасних Афганістану, Пакистану, провінції Хорасан в Ірані та меншої частини Західної Індії. Вона проіснувала майже століття, аж до сутичок з персами і сикхами і остаточного смертельного удару від англійців.
Дурранські правителі подовжили карбувати монети за зразком моголів – срібні рупії, мідні дами. Здебільшого монети карбувалися на території сучасного Афганістану, однак були й монетні двори в Кашмірі, Аттоці, Пешаварі, Мултані.
1799 рік став переломним моментом в історії сикхів. Цього року Ранджит Сінгх отримав грант на Лахор від Шаха Замана, правителя Дуррані Афганістану. 12 квітня 1801 року Ранджит Сінгх був проголошений махараджею Пенджабу. Він мав великі амбіції створити Об’єднану сикхську імперію, він зміг розширити свої домени, зайнявши Амрітсар, Мултан, Кашмір і Дераджат, Пешавар.
Сикхські монетні двори вже працювали за Великих Моголів та Афганців, включаючи деномінації. Золоті монети випускалися невеликими тиражами, а срібні рупії були основою їхньої валюти. В Амрітсарі та Лахорі сикхи здійснювали високий рівень контролю над місцевим карбуванням мідної монети. Ваговий стандарт пайси становив 11 маш – 10 г.
Військова експансія британських колонізаторів, що почалася на Південноазійському субконтиненті в XVII ст., в середині XIX ст. поширилася і на територію Пакистану. Британські колонізатори в 1843 р. захопили Сінд, у 1845-49 р.р. – Пенджаб (Англо-сикхські війни), у 1854, 1876, 1879, 1893 захопили Белуджистан і підпорядкували східнопуштунські племена і князівства.
1835 році на всій території Британської Індії був введений єдиний стандарт срібною рупії, який діяв до 26 червня 1893 року на всій території колонії. У 1870 році був виданий закон, який регламентував карбування монет. Зі срібла випускали рупії і їх похідні: пів-, чверть- і восьма частини. Мідними були подвійний пайс, пайс, ½ пайси і пай. Одночасно з рупією ходила золота монета мухр. У 1893 році срібний стандарт в Індії був остаточно скасований. 1 соверен офіційно прирівняний до 15 рупіям.
У 1917-1924 роках співвідношення цін золота і срібла знову піддалося суттєвих коливань. Цей період збігся з Першою світовою війною, коли Великобританія припинила вільний обмін фунтів стерлінгів на золото. В Індію знову повернувся срібний стандарт, коли курс рупії став визначатися виходячи зі змісту в ній благородного металу. В результаті значного підвищення світової ціни срібла і припинення розміну фунта стерлінгів на золота в Індії знову став діяти срібний стандарт (курс рупії визначався виходячи зі світової ціни срібла). Так, в лютому 1920 року одна рупія відповідала 2 шилінгам і 8 пенсам. З 1924 року курс встановився на рівні 1 рупія – 18 пенсів (1 шилінг і 6 пенсів), що відповідало 0,549179 г чистого золота.
Після Другої світової війни 1939-45 рр. британські колонізатори змушені були в 1947 р. надати незалежність своїй колонії Британської Індії. Згідно з планом Маунтбеттена на місці Британської Індії створювалася держава індусів – Індійський Союз і мусульманська держава Пакистан, їм обом надавалися права британських домініонів. 14 серпня 1947 року було проголошено утворення незалежної держави Пакистан.
На момент здобуття незалежності Домініон Пакистан не мав власної валюти. Було домовлено, що банкноти та монети, які була в обігу до поділу Британської Індії, залишатимуться в обігу, доки уряд Пакистану не випустить власну валюту.
Пакистанська рупія введена в липні 1948 замість індійської рупії (1:1). Перші банкноти в пакистанських рупіях були банкнотами Резервного банку Індії з наддруком «Уряд Пакистану». Потім їх замінили банкнотами Державного банку Пакистану. У 1948 році були введені монети номіналом в 1 пайс, 1⁄2, 1 і 2 анни, 1⁄4, 1⁄2 і 1 рупію.
До 1971 року пакистанські банкноти були двомовними, із зображенням бенгальського перекладу тексту на урду, оскільки бенгальська була державною мовою Східного Пакистану (нині Бангладеш).
На фото – банкнота 10 рупій 1948 року, Домініон Пакистан
Індійські банкноти зберігали чинність законного платіжного засобу до жовтня 1948 року, індійські монети – до липня 1951 року.
Монети Пакистану зазнали повної зміни дизайну та розташування. Загалом картина була як у сусідніх ісламських країнах. На аверсі було тугра мовою урду з написом «Government of Pakistan» англійською мовою. На зворотному боці нікелевої рупії, її половині та чверті, вказано значення прописом, увінчане півмісяцем і зіркою. Такий самий порядок використовувався на мідно-нікелевих монетах, дві анни та одна анна, перша була з квадратним контуром, а пізніше з рифленими краями. Бронзова пайса мала центральну деталь з написами з обох боків. У 1953 році були введені нові монети номіналом одна анна, половина анни та одна пайса, на яких були поєднані тугра, півмісяць і зірка, а номінал вписано у вінок або між двома колосками.
Спочатку одна пакистанська рупія = 16 анна = 64 пайси = 192 паї, з 1961 року (після переходу на десяткову систему) 1 рупія = 100 пайсів.
На фото – 1/2 анна 1953 року (нікелева латунь), Домініон Пакистан
В 1956 році Домініон Пакистан став республікою, Ісламською Республікою Пакистан. У 1961 році уряд Пакистану вирішив прийняти десяткову систему карбування монет. Рупія була поділена на сто пайс. Нові монети в 1, 5, 10 пайс були викарбувані за допомогою тих самих пристроїв і стилю. Основною одиницею однієї пайси була кругова частина. У травні 1964 року було випущено дві нові монети в одну та дві пайси з таким самим дизайном і розташуванням. Монета в одну пайсу стала трохи більшою, тоді як монета в дві пайси мала рифлені (хвилясті) кути.
Сучасні монети складаються з монети Мухаммеда Алі Джинни в 1 рупію, друга монета в 2 рупії, вперше випущена в 1998 році. Монети в 2 рупії спочатку були випущені з мечеттю на реверсі без хмар. Пізніше, у 1999 році, було додано три хмари, і цей же дизайн дотримується зараз. У грудні 2002 року була випущена монета номіналом 5 рупій. 2008 році випущено нові алюмінієві монети номіналом 1 рупія та 2 рупії.
На аверсах усіх банкнот зображено портрет Мохаммада Алі Джинни, який був першим генерал-губернатором Пакистану, на реверсі зображено пам’ятки стародавньої та сучасної архітектури.
На фото – банкнота 500 рупій 2019 року, Ісламська Республіка Пакистан
З 1 січня 2011 року банкнота номіналом 5 рупій випуску 2008 року замінена на монету аналогічного номіналу. У зверненні також перебувають пам’ятні монети номіналами 10 і 20 рупій, випуск яких присвячений пам’ятним подіям або видатним діячам Пакистану.
У червні 2001 року один долар США дорівнював 63 пакистанським рупіям. Середнє значення рупії до долара було Rs12,7 за $1 у 1982-1983 роках. Це показує, що інфляція була дуже високою. З 1980 по 1990 рік рівень інфляції становив середньому 7 % на рік, і з 1990 по 1995 рік він у середньому понад 11 %.
26 лютого 2014 року Державний банк Пакистану заявив про вилучення з обігу монет в 1, 2, 5, 10, 25 та 50 пайсів. Монети в пайсах бралися до обміну в офісах Державного банку, а також відділеннях комерційних банків до 30 вересня 2014 року. З 1 жовтня 2014 року монети в пайсах втратили чинність законного платіжного засобу.
Сучасна пакистанська рупія, ділиться на 100 пайсів, проте оборотних розмінних монет у Пакистані на сьогоднішній день немає. У обороті знаходяться монети номіналом 1, 2, 5, 10 рупій. Зрідка можна зловити ювілейні 20 рупій.
На фото – 1 рупія 1998 року (бронза), Ісламська Республіка Пакистан
На даний момент в обігу знаходяться банкноти номіналом 10, 20, 50, 100, 500, 1 000, 5 000 рупій та монети номіналом 1, 2, 5, 10 та 20 рупій.
Монети карбуються в монетному дворі Пакистану, який функціонує з 1942 року. Монетний двір розташований у Шалімар – адміністративне місто у Лахорі, Пенджаб, Пакистан. Зараз там карбуються грошові одиниці номіналами 1, 2, 5 рупій, раніше тут також карбували монету в 10 рупій.
Монета номіналом 1 рупія 2005 року викарбувана у монетному дворі Пакистану (Лахор). Монета у формі кола. Для її виробництва використано бронзу. Ця серія бронзових однорупієвих монет випускалися з 8 вересня