Банкнот на даний час немає

Чому Ізраїль в Палестині? Коротка історія

Палестина, або як її ще називали – «земля Ханаанська», «земля Обітована» чи «земля Ізраїлю» – історична область в Західній Азії, яка і свою чергу історично поділяється на 4 географічні області: Прибережна (до Середземного моря) рівнина, Галілея (північна частина), Самарія (центральна частина, на північ від Єрусалима) та Юдея (південна частина, разом з Єрусалимом). Цими географічними назвами оперує, зокрема, Біблія.

У III тисячоліття до н. е. Палестина була заселена племенами ханаанців. З XIII ст. до н. е. почалося завоювання території сучасної Палестини давньоєврейськими племенами.

У XI ст. до н. е. давньоєврейські племена заснували Юдейське царство, що розпалося у 928 р. до н. е. на два – Ізраїльське царство (існувало до 722 р. до н. е.) та Юдейське царство (до 586 р. до н. е.). Згодом Палестина була завойована давньоперською державою Ахеменідів, потім входила до складу елліністичних держав Птолемеїв і Селевкідів (у III-II ст. до н. е.). З 63 р. до н. е. Палестина була римською провінцією і поділялася на Юдею, Самарію та Галілею Петрею (Зайордання). З 395 року – у складі Візантії. У 636 році Палестину завоювали араби, між 1099 та 1187 роками – хрестоносці, які заснували тут Єрусалимське королівство. 1516 року вона потрапила під владу Османської імперії.

З кінця XIX століття почалося заселення Палестини євреями, послідовниками ідеології сіонізму (єврейські націоналісти). 1900 року в ній було 34 єврейські сільськогосподарські поселення з 28176 гектарами землі і 5,3 тис. людей.

Під час Першої світової війни Палестину окупувала Велика Британія (1917), яка отримала мандат Ліги Націй на управління цією територією.

Протягом XX століття єврейське населення Палестини зросло з 50 тис. осіб (1900) до близько 600 тис. у момент закінчення британського мандату (1948). 1947 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про створення в Палестині двох держав – арабського і єврейського, але 14 травня 1948 року палестинські євреї оголосили про створення незалежної держави Ізраїль, а іншої, арабської держави в не було створено. Розпочалась арабо-ізраїльська війна.

Нині євреї становлять більшу частину населення Палестини – понад 5 млн осіб (2000). Арабів нараховується 750 тис. осіб в Ізраїлі і близько 1 млн на Західному березі, у Східному Єрусалимі та смузі Газа. Поза межами Палестини внаслідок арабо-ізраїльських воєн опинилося понад 1,5 млн (1,2 млн у Йорданії, 300 тис. у Лівані; близько 100 тис. – у США.

Історія грошей Ізраїлю

Край обітований (обіцяний), багатий та родючий, розташований на перехресті найважливіших торговельних шляхів Стародавнього світу, на півдні межував із Єгиптом, на півночі – з відомими тоді країнами Передньої Азії і являв собою конгломерат міст-царств із розвиненим землеробством, скотарством та торгівлею. Водночас частина його населення вела кочове життя в пустелях. Своїм високим культурним розвитком Палестина багато в чому має завдячувати Вавилону (Месопотамії) – від нього вона отримала клинописне письмо, системи мір та ваги.

В епоху першого храму (950-686 роки до н. е.) у Месопотамії стандартною ваговою одиницею був шекель, що дорівнював 8,4 г; шекель ділився на 24 гери; 60 месопотамських шекелів становили 1 мане (у біблійному перекладі – міна); 60 мане = 1 талант.

Найбільш уживаним як засіб платежу металом було срібло. Слово кесеф, що означає срібло, почало позначати і гроші. Шекель золота називався заха. Шекелі перевірялися на вагах.

У період царів шекель ділився на 2 беки чи 20 гер. 50 шекелів становили 1 мане, а 60 мане – 1 кіккар. Археологи знайшли численні золоті, срібні та бронзові зливки, які служили платіжними засобами, а також ваги з гирями в шекель, частки шекелю та кілька шекелів. Тільки в епоху 2-го храму (516- 20 роки до н. е.) шекель з одиниці ваги перетворився на позначення гідності монети.

Наприкінці V – першій половині IV століть до н. е. Юдея перебувала під владою персів, і фінікійські монети, переважно сидонські і тірські, перебували у зверненні до Яффи; у Газі карбувалась дрібна монета обол і геміобол; широке ходіння мали й афінські монети та його місцеві імітації.

У IV столітті до н. е. у перській Юдеї карбувалися срібні драхми, оболи та геміоболи (13 типів) з арамейською легендою «Єхуд» (Юдея, івр. – יהד), виконаною стародавнім єврейським письмом.

За птолемеївської Юдеї монети карбувалися в Акко, Ашкелоні, Яффі та Газі. Легенди виконані давнім єврейським письмом (назва провінції – Юдея).

Антіох VII (правитель Сирії) офіційно визнав Симона в якості царя Ізраїля в 142 р. до н.е. і сказав: «Я даю також тобі свободу карбувати монети для твоєї країни з твоїм власним тавром». Симон був убитий в 135 р. до н.е. Єдину монету, що з’явилася під час його правління, нумізмати приписують Антіоху VII, так як на ній грецький напис «Цар Антіох Евергет». Однак загальновизнано, що це перша єврейська монета, викарбувана в Єрусалимі під час правління Симона Маккавея.

На фото – монета прут (мідь) 132-130 рр. до н.е., Юдея

139 року до н. е. Симон Маккавей (правитель Юдеї) отримав від сирійського царя Антіоха VІІ Сидета, у васальній залежності від якого перебував, дозвіл карбувати власну монету – дрібну мідні монети в 1 пруту (грецький дилептон). Карбувалась прута приблизно зі 140 року до н. е. по 96 рік.

Монети Ірода Великого – бронзові дилептон (прута), трилептон, рідко демихалк і халк. Звичайні емблеми: триніжок, кадуцей (вид жезла), плід граната, щит, шолом, пальмова гілка, якір, подвійний або одинарний ріг достатку, орел, галера; грецька легенда «ЦАР ІРОД». Частина монет несе дату «рік третій» (37 або 34 р. до н.е.); можливо, вони карбувалися не в Єрусалимі, а в Самарії. Монети, що карбувалися Іродом в Єрусалимі (після 37 р. до н. е.; відомо більше 20 типів монет) з єврейськими та іншими символами (галера з якорем, ймовірно знаменує закладку порту Кесарія; орел).

На початку I століття фінансова система Юдеї базувалася на грецьких стандартах: 1 талант = 60 мане = 3000 статерів = 6000 драхм; 1 статер = 2 драхми (дидрахма) = 12 оболів = 96 халків. У вигляді монет карбувалися статери, драхми, оболи, халки, їх фракції (зокрема, 1 гекта = 1⁄6 статера) та їм кратні (зокрема, 1 тетрадрахма = 4 драхми). Близьким до Юдеї був фінікійський з монетним двором у Тірі, який карбував статери (шекелі) із вмістом срібла не менше 94 %, що важили ~ 14,2 г. Карбувались також монети подвійної ваги – подвійні шекелі (дистатери). Цей вид шекеля примітний тим, що його використовували для сплати храмового податку паломниками, які прямували в Єрусалимський Храм на такі свята як Песах, Шавуот або Суккот. Також тірський шекель знаний у світі в контексті згадок про біблійські «30 срібників», які сплатили Юді Іскаріоту за зраду Ісуса Христа.

З 63 р. до н. е. Палестина була римською провінцією і поділялася на Юдею, Самарію та Галілею Петрею (Зайордання). З 395 року – у складі Візантії. За часів правління Понтія Пілата на теренах Палестини торговельні відносини здійснювалися виключно грецькими та римськими грішми. Лише горезвісні срібняки (шекелі), найуживаніші в Юдеї (залишок іще маккавейського карбування), вважалися національною валютою і мали перевагу над іншими — срібняк беззастережно приймали у храмах як подать. Найвагомішою із грецьких монет вважалася драхма (грецькою – жменя) – срібна монета, що приблизно дорівнювала римському динарію. Вона ділилася на шість оболів (1 обол – 0,73 г срібла) і становила соту частину міни. Обол містив вісім мідних халкусів.

Ірод Агріппа I царював в Юдеї у першій половині I столітті (37-44 роках). За цей період встиг випустити власні монети – прута. Його монети здебільшого були римського типу, з портретом римського імператора Клавдія на аверсі. Агріппа також карбував монети із власним зображенням на аверсі, що раніше було привілеєм лише імператора та членів його родини. Монети цих типів переважно карбувалися для неєврейських областей його великого царства.

Для єврейського населення Агріппа карбував бронзові прути з єврейською символікою. Ці монети відрізнялися новим дизайном, але повністю відповідали іудейським законам та традиціям. Зокрема Агріппа I зробив масовий випуск прута з датуванням «шостий рік» (42 рік), на аверсі якого зображено царський балдахін у вигляді парасольки з бахромою і грецьким написом: «ΆΓΡΙΠΆ BACIΛEWC» («ЦАР АГРІППА»), а на реверсі – три ячмінні колоски між двома листками і роком карбування. Ці монети карбувалися в Єрусалимі.

До початку Першої Юдейської війни (66-73 роки) тирський монетний двір припинив карбування срібних шекелів, необхідних чоловікам для сплати щорічного податку в півшекеля на Єрусалимський храм, тому повстанці, в тому числі і для того, щоб продемонструвати свій суверенітет, почали карбування власної монети. Випущені повстанцями шекелі є першими єврейськими срібними монетами в античності. Монети періоду цієї війни відрізняються виключно високими технічними та мистецькими якостями. Монети несуть легенду на івриті давнім єврейським письмом «Єрусалим священний» та «Шекель Ізраїлю» та зображення чаші, обробленої по краю перлами, та трьох гранатів. Карбувалися і бронзові монети – прута, бронзові півшекеля («хаці») та чверть шекеля («рвіа»): бронзові монети несуть зображення виноградного листка, амфори, лулава, етрога, пальми та кошики фруктів.

Монета (на фото), випущена єврейськими повстанцями у 68–69 рр. н. е.. Це перші справді єврейські срібні монети, на аверсі яких зображена чаша з вказаним роком повстання над нею, і оточена давньоєврейським написом «Шекель. Ізраїль». На реверсі зображено три квітучих граната, з написом «Єрусалим Святий».

На фото – монета 1/2 шекеля (срібло) 68-69 рік, Юдея

Таким чином, повстанцями випускалися срібні монети номіналом 1, 1/2 і 1/4 шекеля. Вага монет відповідала тірським статерам (шекелям).

На ознаменування перемоги в Першій Юдейській війні римляни випустили монету з легендою «Judaea capta» («Покорена Юдея»).

У VII столітті Палестину завоювали араби, а між 1099 та 1291 роками – хрестоносці, які заснували тут Єрусалимське королівство. Європейці випускали власні монети з єрусалимським хрестом на аверсі. Вперше єрусалимський хрест як символ Єрусалимського королівства фігурує на монетах кіпрського короля Іоанна I, що також титулувався королем єрусалимським (1284-1285 рр. – Король Єрусалиму як Іоанн II). До цього на них зображався «тамплієрський» хрест, зрідка у супроводі зірок, цяток, півмісяця тощо. Прототипом єрусалимського хреста можна вважати зображення на аверсі монет Генріха І (1192–1197): хрест в оточенні чотирьох цяток. Проте спадкоємність цього зображення на монетах наступників Генріха не прослідковується.

1516 року «Свята Земля» потрапила під владу Османської імперії, яка понад 400 років (до 1917 року)  тримала цю територію під своїм контролем. У цей період, особливо з кінця XIX століття, єврейське населення Палестини росло швидкими темпами за рахунок імміграції з Європи. В обігу ходила імперська валюта різних періодів: мідні монети – мангір, срібні – акче, пара (на початку XX ст. карбувались з нікелю), куруш (на початку XX ст. великі номінали карбували з золота – 20, 50, 100 курушів), золоті – алтин, зері-махбуба, Адлі Алтин, та інші. Співвідношення османських грошей – 1 ліра = 100 курушів = 4000 пар = 12000 акче.

Після закінчення існування Османської імперії її колишні землі почали ділити. Палестина дісталася Великобританії, яка отримала мандат від Ліги Націй і почала задіювати свою королівську політику. Британія заборонило імміграцію євреїв, розділило територію для євреїв і не євреїв та створило «Білу книгу» – документ, що ущемляє права вищезазначених.

Ідея випуску спеціальної валюти для Палестини була запропонована ще 1917 року Англо-Палестинським банком. Новою валютою став палестинський фунт, який введено в обіг Валютною радою Палестини як грошова одиниця британської підмандатної території 1 листопада 1927 року замість єгипетського фунта. Палестинський фунт дорівнював фунту стерлінгів і складався з 1000 міль.

Незвичну систему грошової одиниці ввів Англо-Палестинський банк, який прирівняв до 1 палестинського фунта аж 1000 міль. Монетами випускались 1, 2 міль – з бронзи, 5, 10, 20 міль – мідно-нікелевий сплав, 50 і 100 міль – срібло.

На фото – монета 100 міль 1931 (срібло 0.720), Британський мандат

29 листопада 1947 року, незадовго до закінчення терміну дії мандата (14 травня 1948 року) Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 181, що визначила подальше управління в Палестині. Резолюція передбачала створення в Палестині двох держав – арабського і єврейського; місто Єрусалим залишалося в довірчому управлінні ООН. В останній день дії мандата, 14 травня 1948 року, палестинські євреї оголосили про створення незалежної держави Ізраїль. Почалася арабо-ізраїльська війна. В її результаті арабську державу в Палестині створено не було.

З моменту утворення Держави Ізраїль в 1948 році і до 1954 року в Ізраїлі не було центрального банку. Його функції виконував Англо-Палестинський Банк єврейського національного агентства. 1 травня 1951 року Англо-Палестинський банк перевів свої активи і зобов’язання у Національний банк Ізраїлю.

У 1952 році Національний банк Ізраїлю випустив банкноти, на яких слова івр. לירה ארץ ישראלית (ліра землі ізраїльської) були замінені на івр. לירה ישראלית (ізраїльська ліра) з дублюючим написом англійською мовою – Israel Pound (ізраїльський фунт), а назва 1/1000 фунта було замінено з «міль» (івр. מיל) на «прута» (івр. פרוטה), що можна перевести як «дрібниця, дрібна частина, пенс». Ця серія була в обігу три роки. З 1 січня 1954 року скасовано прив’язка палестинського фунта і ізраїльського фунта до фунта стерлінгів.

В 1955 році новостворений Банк Ізраїлю випустив 1-у серію банкнот, яка складається з 5-ти номіналів – 500 міль і 1, 5, 10, 50 лір. В 1958 – вийшла друга серія, тих же номіналів, тільки номінал 500 міль випускався як 1/2 ліри. Перші банкноти шекелі отримали наступні номінали – 1, 5, 10, 50 шекелів у 1978 році, наступного року випущено 100 шекелів, а до 1985 року інфляція призвела до друку банкнот номіналом 500, 1000, 5000, 10000 шекелів.

На фото – банкнота 1 фунт 1952, Ізраїль

1 грудня 1954 року було засновано Банк Ізраїлю, і однією з його обов’язків було введення в обіг місцевої валюти і поповнення фонду купюр. У 1955 році увійшла в обіг перша випущена ним грошова серія.

Через скасування прив’язки ізраїльського фунта до фунта стерлінгів його вартість різко покотилася вниз: з 0,357 фунта за 1 американський долар в 1949 році (коли палестинський фунт ще був прив’язаний до фунта стерлінгів) до постійного курсу в 1,8 фунта за 1 американський долар в 1954 році.

Через падіння вартості ізраїльського фунта монети гідністю менше 10 прут (івр. פרוטות) практично вийшли з обігу. Тому 1 січня 1960 роки замість прут були введені в обіг агори (івр. אגורות – гроші), прирівняні до 1/100 ізраїльського фунта.

Назва для нової грошової одиниці «агора» придумала Академія івриту, на основі виразу «срібний гріш» (івр. אגורת כסף), що зустрічається в Старому Завіті, в Першій Книзі Царств, 2:36.

На фото – 1 агора 1968 (алюміній), Ізраїль

Протягом 1960-х років в ізраїльському суспільстві знову і знову розгорялися дискусії з приводу назви грошової одиниці. І ліра, і фунт – запозичені слова; так чому національна валюта єврейської держави повинна називатися по-іноземному? І навіть назва відповідне було запропоновано — шекель. 4 червня 1969 на засіданні Кнесету був прийнятий закон, за яким назва ізраїльської валюти має бути «шекель». Однак практичної цінності цей закон не мав, тому що в ньому було записано, що перехід з фунта на шекелі буде проведений за указом міністра фінансів в момент, який здасться йому відповідним.

У листопаді 1977 року представник Банку Ізраїлю при уряді Арнон Гафні порадив ратифікувати закон від 1969, і випустити нову валюту, шекель. У травні 1978 року проект ратифікації затвердили прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін і міністр фінансів Симха Ерліх. Проект заміни грошових знаків підготовлявся в таємниці, і був оприлюднений лише 22 лютого 1980 року, коли почалася кампанія зміни грошових знаків. На день обміну вартість американського долара дорівнювала 40 ізраїльським фунтам, і тому один шекель був встановлений як рівний 10 фунтам.

Лише в XX столітті ізраїльський шекель був визнаний основним номіналом грошової системи Ізраїлю. Сам термін «шекель» походить від давньоєврейського слова «saqal», що перекладається як «зважувати». Спочатку шекель застосовувався в якості міри ваги золота і срібла.

На фото – 50 шекелів (алюмінієва бронза) 1984, Ізраїль

Після того як інфляція була зафіксована в межах передбачених в Плані економічної стабілізації 1985 року, 1 січня 1986 року була проведена деномінація у співвідношенні 1000 до 1: 1000 ізраїльських шекелів мінялися на 1 «Новий шекель», який існує по сьогодні. В перше десятиліття 2000-х років новий шекель виріс відносно Долара США на понад 20 %. З 1 січня 2003 року, Ізраїльський новий шекель увійшов в перелік вільноконвертованих валют світу з плаваючим валютним курсом.